«Ми не можемо дозволити собі такої безтурботності»: інтерв’ю зі студенткою коледжу культури Поліною Горобець із Гадяча

Надія Страшко

Автор(ка)

23 Листопада 2025, 10:15

1410

Поліна Горобець. Фото Надії Страшко

Вона з дитинства мріяла про сцену, а нині втілює цю мрію щодня — створює постановки, проводить мистецькі заходи й керує молодіжним хабом «Місце щасливих людей». Студентка четвертого курсу спеціалізації «Видовищно-театралізовані заходи» Гадяцького фахового коледжу культури і мистецтв імеені І.П. Котляревського та викладачка театрального відділення студії естетичного виховання Поліна Горобець розповідає про натхнення, працю й віру в силу мистецтва, яке навіть у час війни здатне підтримувати, об’єднувати та дарувати світло.

Від шкільних свят — до режисури та створення молодіжного хабу

— Чому ти обрала саме Гадяцький фаховий коледж культури?

— З дитинства подобалася сцена. Спочатку займалася танцями, а потім почала брати участь у шкільних заходах: мене постійно запрошували вести свята, концерти, виступи. Уже в другому класі я разом із однокласником вела випускний вечір! (сміється — прим.авторки).

Навчалася я Гадяцькому опорному ліцеї імені Лесі Українки і дуже вдячна своїм учителям, які помітили мої творчі здібності. Можливо, саме завдяки їм моє життя склалося так, як склалося.

А десь у 7–8 класі мама показала мені сайт Гадяцького фахового коледжу культури і мистецтв імені І. П. Котляревського: «Подивись, може, тобі сподобається». Я переглянула, подумала: «Клас! Я хочу стати режисером». І вже в дев’ятому класі твердо знала — після школи вступатиму саме сюди.

— Чому саме режисура?

— Мені дуже близьке мистецтво в усіх його формах. Люблю створювати, придумувати, втілювати. Ще з дитинства захоплююся літературою — обожнюю детективи Агати Крісті, романтичні історії. Коли читаю, завжди уявляю, як би це виглядало на сцені:

«Це можна поставити так, а ось це зовсім по-іншому».

Мене приваблює сама сцена, її естетика, емоційність.

— Які предмети чи викладачі тебе надихають?

— Кожен предмет надихає по-своєму. Наприклад, режисура театралізованих заходів — це постійне створення чогось нового. Ми працюємо над постановками, експериментуємо з різними форматами, і кожна робота відрізняється від попередньої.

В акторській майстерності ми пробуємо себе в різних амплуа — від комедійних ролей до серйозних драматичних образів. Інколи граємо для дітей, інколи порушуємо складні, навіть філософські теми. Це допомагає розкритися емоційно, навчитися глибше розуміти себе й інших.

Окремо хочу згадати мистецтво макіяжу та гриму. Це не лише про сцену — будь-якій дівчині такі знання корисні й у повсякденному житті. А в професійному плані — вони просто незамінні: коли потрібно створити образ Мавки, Снігової королеви чи будь-якого казкового персонажа, саме грим допомагає повністю втілити задум режисера.

— У яких виставах, концертах або культурних заходах ви брали участь?

— Я проводила благодійний концерт школи сучасного танцю STEP BY STEP DANCE FAMILY «Ти особливий». Також брала участь у завершальному концерті «Маруся Чурай. Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа!», тематичному концерті, присвяченому Дню захисників і захисниць України та Дню українського козацтва в кіноконцертному залі «Дружба».

Із заходів, які проводили в коледжі, особливо запам’яталася поїздка з нашим культурно-мистецьким проєктом на Андріївський узвіз у Києві. Також ставили вертепне дійство «Різдво — оновлення життя».

— Який момент навчання або творчий проєкт запам’ятався найбільше?

Створення нашого молодіжного хабу «Місце щасливих людей». Цей проєкт став справжнім переломним моментом — він змінив моє бачення творчості, комунікації й самої себе.

— Можеш розповісти про цей хаб?

— Усе почалося в лютому 2024 року. Викладачі повідомили, що програма Upshift, яку реалізує UNICEF, оголосила набір команд на участь у проєкті для молоді до 24 років. Ми мали зібрати команду з 4–5 людей і подати власну ідею. Так народився наш колектив ArtLife.

Спочатку ми просто планували провести серію заходів для підтримки психоемоційного стану молоді. Отримали мінігрант у розмірі 80 тисяч гривень від UNICEF і за ці кошти придбали необхідне обладнання — пуфики, колонки, освітлення, матеріали для творчих занять.

Але вже після перших заходів побачили, що молодь активно долучається, їм це справді цікаво. І тоді ми зрозуміли: не хочемо на цьому зупинятися.

Так виникла ідея створити молодіжний хаб. Спочатку ми не мали власного приміщення — усе проводили в різних аудиторіях. Потім звернулися до Анатолія Миколайовича (Анатолій Насменчук — директор Гадяцького фахового коледжу культури — прим. авторки) з проханням виділити нам кімнату.

Так ми отримали 43-ю аудиторію, яку своїми силами відремонтували влітку — з нуля, власноруч.

Зараз склад нашої команди змінився: із початкових п’яти людей залишилась лише я, але ми набрали нових активістів — дівчат із другого курсу, які з самого початку відвідували наші заходи. Тепер вони активно долучаються до організації подій. З фінансуванням допоміг коледж культури.

У хабі ми проводимо заняття з арттерапії, майстер-класи, тренінги, кіновечори, ігрові вечори. До нас приходять не лише студенти, а й мешканці Гадяча.

Зустріч молоді в просторі «Місце щасливих людей», який очолює Поліна Горобець — студентка, активістка і натхненниця багатьох ініціатив

Усе стало інакше після повномасштабного вторгнення

— Ти зараз на четвертому курсі, значить, коли почалося повномасштабне вторгнення, ти вступила до коледжу?

— Так, у вересні 2022 року я стала студенткою.

— Як війна впливає на навчання?

— Якщо повітряна тривога, багато пар скасовуються, і потім доводиться швидко надолужувати пропущений матеріал. Через це бракує часу, щоб глибше опрацювати тему чи детально її розібрати — потрібно просто встигати за програмою.

Змінилися й самі акценти нашої діяльності. Більшість заходів тепер спрямовані на підтримку Збройних сил України, допомогу нашим захисникам і захисницям для підняття морального духу молоді. Ми регулярно долучаємося до зборів, робимо донати, підтримуємо наших випускників, які зараз на фронті.

Я спілкувалася зі студентами старших курсів і запитувала, як відбувалося навчання раніше — до повномасштабного вторгнення. Все було зовсім інакше: багато свят, дискотек, розважальних подій.

Тепер, з огляду на обставини, ми не можемо дозволити собі такої безтурботності. З поваги до військових і до всіх, хто нас захищає, ми проводимо заходи в більш стриманому форматі, з іншим змістом — більш осмисленим і патріотичним.

Поїздки на фестивалі чи конкурси тепер також трапляються рідше.

— Як, на твою думку, мистецтво може підтримувати людей у складні часи?

— О, я дуже люблю це запитання. Бо справді вірю, що мистецтво — це те, без чого неможливо пережити складні періоди. Його головна функція — рекреаційна, гедоністична, тобто воно дає людині насолоду, відпочинок і відновлення. У важкі часи це особливо потрібно.

Мистецтво допомагає перефокусувати увагу, хоч на мить відволіктися від болю, тривоги й постійного напруження. І військовим, і цивільним воно дає змогу хоч ненадовго зняти тягар думок, відчути емоції, які зцілюють.

Зараз кожен мистецький захід має ще й іншу важливу місію — підтримку Збройних Сил України.

Навіть проста пісня, яка подобається, — це вже мистецтво, створене людиною, і воно дарує хвилину радості чи спокою. Тож, як би не було важко, мистецтво залишається тим світлом, яке допомагає вистояти.

Генерувати ідеї допомагають люди

— Хто є твоїм творчим натхненням або прикладом для наслідування?

— Дуже люблю й глибоко поважаю Ліну Костенко, не лише як письменницю, а й як людину, що своїм життям і творчістю демонструє силу духу та гідність. Її поезія завжди надихає. Особливо мене вразив вірш «Закохатися нарешті у себе, в свою душу, фігуру, лице» — він став для мене справжнім поштовхом до самопізнання й упевненості.

Також мені близька творчість поетеси Неди Нежданої та сучасних українських акторів. Відкриттям для мене стала вистава «Ребелія» творчого об'єднання МУР.

Із сучасних акторів надихають Тарас Цимбалюк, Дарія Петрожицька, Анна Кошмал, Віталіна Біблів.

А якщо говорити про музичне мистецтво — мене дуже вразив гурт «Shmalgauzen» («Шмальгаузен» — укр.). Їхня творчість — це неймовірна енергетика, пошук сенсів, поєднання театру й звуку.

Я була на їхньому концерті в Полтаві — це було справжнє відкриття. Творчий підхід, вміння переосмислювати літературні тексти й створювати на їхній основі вистави — це для мене величезне натхнення.

— Звідки ти черпаєш ідеї для власних творчих задумів?

— Я жартую, що творча людина може придумати щось навіть о другій ночі. І так у мене часто буває: сиджу, здається, без ідей, а потім — раз! — і думка з’являється, сюжет вимальовується, слова самі складаються в репліки.

Нещодавно я допомагала нашим першокурсникам готувати виступ до Дня студента.

Кажу їм: «Подумайте, що ви хочете показати, щоб це було ваше, щоб не сказали, що я вам усе нав’язую. А я вже допоможу з ідеєю».

Вони принесли свої пропозиції, я трохи посиділа, подумала, і вдома мене буквально «понесло» — натхнення накрило з головою! За вечір написала шість сторінок сценарію. Принесла наступного дня — дітям сподобалося, і мені від того теж радісно.

А якщо говорити загалом, то ідеї часто народжуються у спілкуванні з людьми. Раніше в коледжі навчався один хлопець — Кирило… Це просто ходячий генератор ідей! Постійно підходив:

«А давай зробимо це, а давай те, а ще ось так!»

Спочатку я лише погоджувалася на його творчі «авантюри», а потім зрозуміла, що й сама навчилася мислити креативно, ловити ідеї з повітря.

Якщо хочеш результату — потрібно працювати

— Яке студентське життя у коледжі?

— Мені коледж передусім подарував чудових друзів — справжніх, вірних, з якими можна спокійно порадитися, поділитися переживаннями чи просто провести час. Це не тільки стосунки «за потребою», а справжнє дружнє спілкування.

Студентське життя в коледжі дуже яскраве. Щороку ми святкуємо День студента. Основна мета заходу — дати можливість першокурсникам себе представити: кожна група готує власний виступ, демонструє свої таланти і креативність.

Ще одна традиція — посвята у студенти, яку ми проводимо у вересні. Кожен курс готує тематичний невеличкий захід: показує сценки, дарує театральні обереги першокурсникам. Обереги ми виготовляємо самостійно — це невеличкі картонні маски, своєрідні талісмани.

Опісля студенти нашої спеціалізації збираються разом у 12-й аудиторії. П’ємо чай, знайомимося, спілкуємося. Четвертий курс завжди приносить чай, печиво та цукерки, щоб створити теплу атмосферу.

— Четвертий курс останній у навчанні. Чи вже шукаєш роботу?

— Я вже працюю у нашому коледжі викладачкою театрального відділення студії естетичного виховання, займаюся з дітьми. Навіть якщо вони не пов’яжуть своє життя з акторством, ці знання допомагають стати впевненішими та комунікабельнішими.

— Чи вистачає часу на особисте життя при такому щільному графіку? Поїхати кудись, відпочити?

— Можливо, й не так багато, як хотілося б. Але треба дивитися на це з іншого боку: якщо хочеш досягти результату — треба працювати. Без зусиль нічого не вийде.

Бувають дні, коли зовсім не хочеться йти на пари, хочеться просто відпочити.

Але потім думаєш: «Якщо сьогодні не піду — завтра буде ще важче».

І просто збираєшся, долаєш себе й ідеш. У кожного бувають моменти апатії, коли здається, що все набридло й нічого не хочеться. Але це минає. Головне — навчитися тримати баланс і не зупинятися.

Читайте також: «Після фронту повертаєшся іншою людиною»: розмова з ветераном із Гадяча Денисом Бєляковим про службу, повернення й життя після війни

Приєднуйтеся до клубу читацької підтримки Друзі Району. Ваша підписка допомагає редакціям мережі Rayon.in.ua працювати стабільно, робити якісні тексти про життя людей, розвиток міст і сіл, освіту, культуру, ветеранів, бізнес.