Історія Поліни Дем’янець із Гадяча, яка вижила у концтаборі Освенцим

Тривалий час у Римарівській школі, що у Краснолуцькій громаді  працювала вчителька, яка пройшла жахи нацистських концтаборів. Поліна Дем’янець із Гадяча вистояла й не зламалася і після Другої світової війни повернулася до роботи в школі. Її життєвий шлях – це свідчення історії XX століття. 

Одразу вивезли людей на примусові роботи

Поліна Дем’янець народилася у селі Бірки Синівського району Сумської області у сім’ї селянина-середняка. Наприкінці 30-х років ХХ століття сім’я переїхала до Римарівки Гадяцького району. 

Дівчина навчалася у Гадяцькому педагогічному технікумі, працювала вчителькою молодших класів у селі Сари, а з 1937 по 1940 роки – у Броварках Гадяцького району.

Поліна Дем’янець у молодості. Фото надала Наталія Галась

Друга світова застала Поліну Дем’янець вдома. 27 вересня 1941 року в село ввійшли гітлерівські війська. 72 людей одразу вивезли до Німеччини на примусові роботи. Серед них і 24-літня Поліна. 

В архівній довідці ДАПО (Державний архів Полтавської області – ред.) від 25 вересня 2001 року значиться, що 12 квітня 1943 року Дем’янець Поліна Степанівна була примусово вивезена до Німеччини, де працювала у місті Гальберштат у господарстві Бауера. 

Але через три місяці втекла її затримали і посадили до в’язниці міста Гляйвіц, що у Польщі. З 22 вересня 1943 року вона утримувалася у концтаборі міста Аушвіц (Освенцім). 

Педагогічний колектив Римарівської школи у повоєнні роки. Фото надала Наталія Галась

Особистий номер ув’язненої – 62597. Звільнена 9 травня 1945 року. За скупими фразами криється трагедія і розпач, горе і зневіра. Як їй вдалося вижити?!

Поліна Дем’янець. Фото надала Наталія Галась

Від концтабору до концтабору 

У своїй автобіографії Поліна Дем’янець розповідає, що 14 жовтня 1944 року групу людей у кількості 500 осіб перевезли з концтабору Аушвіц у Німеччину до концтабору у місті Хемніц, де вона пробула до 14 квітня 1945 року; далі транспортували у Чехію, до концтабору у місті Тепліц. 

9 травня 1945 року полонені були звільнені радянськими військами. У вересні 1945 року Поліна змогла повернутися до Римарівки. Спочатку жінка працювала у колгоспі, а потім секретаркою у Римарівській школі. Згодом – вчителькою початкових класів. Так було до 1972 року.

Фото довідки з Державного архіву Полтавської області. Фото надала Наталія Галась

 На лист до Державного музею Аушвіц-Біркенау в Освенцимі надійшла така відповідь від 29 жовтня 2001 року: 

«У відповідь на лист Державний музей Аушвіц-Біркенау в Освенцимі повідомляє, що в частково збережених справах архіву Аушвіц такі дані про згаданого нижче в’язня Аушвіца К.Т. номером 62597 позначена жінка-в’язень (ім’я відсутнє), доставлена колективним транспортом до КТ Освенцим 17 вересня 1943 року. Останній запис у файлах 18 вересня 1944 року КТ Аушвіц II-Біркенау: інших даних про вищезазначених немає. Основа інформації: пронумеровані списки транспортів, що прибули до КТ Освенцим, файли Інституту гігієни СС».

Фото довідки з Державного музею Аушвіц-Біркенау в Освенцимі.Фото надала Наталія Галась

Донька Поліни Демянець, Ніна Статива, згадує, що її маму часто запрошували на зустрічі до школи, щоб вона розповідала про Освенцим, табірне життя. Але вона не могла слухати ці спогади, було дуже важко: 

Пам’ятаю лише уривки з розповіді про те, як кожного дня їх муштрували біля бараків, гнали на роботу, годували гнилими овочами, бруквою. Також я запам’ятала одну історію, коли ранком мама прокинулися, а сусідка, яка спала біля неї, не встає. Мама почала її будити: «Пані, вставайте…». Але жінка була вже мертвою. Мені мама порадила прочитати книгу Антона Хижняка «Тамара», бо в ній писали про те, що пройшла вона…Коли мама у 1945 р. повернулася до Римарівки, її вага становила 42 кг».

Після закінчення війни Поліна Дем’янець одружилася із місцевим мешканцем, змінила прізвище на Левун, народила чотирьох дітей. У 1972 році вийшла на пенсію та разом із сім’єю переїхала до Гадяча, де і проживала до самої смерті. Померла 28 грудня 2004 року.

Непокаране насильство повертається

Насильство проявляється по-різному. Сьогоднішня війна демонструє, що зло стає міцнішим і людство, на жаль, не засвоїло попередніх уроків історії. Жага чужих територій, знищення собі подібних заради домінування однієї нації над іншою – за цим стоять криваві лідери. 

Заради власних амбіцій вони готові забрати мільйони життів, бо вважають себе розпорядниками чужих душ. Задовго до початку Другої світової війни пропагувалася ідея, що одна нація вища за іншу, не важливо, хто є меншовартісним: євреї, цигани, словʼяни – головне, щоб німецька нація була панівною. 

Недарма нині путіна порівнюють з гітлером. Російська держава ще до повномасштабного вторгнення вела активну пропаганду, яка була спрямована на приниження українського народу: образливі прізвиська, насмішки, знецінювання. 

Це зачіпало. Але ми мовчали. І як виявилося, історія не пробачає цих помилок…

Із давніх-давен нашим предкам доводилося відстоювати своє право на життя у протиборстві з тими, хто намагався це право відібрати. Тому тема дослідження історії рідного краю є завжди актуальною і важливою. Ми намагаємося дізнатися більше про людей, які проживали з нами поруч. 

Поліна Дем’янець пройшла нелегкий життєвий шлях, дивом врятувалася з концентраційного табору Аушвіц, у якому було загублено 1,1 млн людей, і це не остаточна цифра жертв, невинно загублених життів. Ми не забули, ми пам’ятаємо!

Ми називаємо твоє ім’я, Поліно!

Наталія ГАЛАСЬ

дослідниця, м. Гадяч