Як святкували Великдень у родині Косачів-Драгоманових

Великдень, як і Різдво, було одним із улюблених релігійних свят у родині Лесі Українки. Ця подія не лише приносила радість, умиротворення, надію на спасіння, а й об'єднувала Косачів. Через спогади, листи та родинні традиції ми можемо побачити, як свято Воскресіння Христового залишило глибокий слід у житті та світогляді родини. 

Що готували на Великдень

На великі свята родина збиралася разом. Всі насолоджувалися спільним проведенням часу і щирими розмовами, обмінювалися великодніми дарунками.

З родинних спогадів відомо, що на Великодні свята, окрім традиційної випічки та писанок, у родині Косачів готували страви, характерні для Полісся та Полтавщини. Оскільки у Косачівських маєтках працювали кухарі, Олена Пчілка не переймалася кулінарними справами. 

Однак, за потреби могла й сама спекти смачну паску – «за помічею книжки» або за рецептом своєї матері Єлизавети Драгоманової. 

«Наші паски були дуже гарні, – якось похвалилася бабусі Леся. – Лілиних три малих пасочки трошки поперевертались, але то їм нічого не помішало».

Олена Пчілка, як турботлива мати, дбала про те, аби у період Великодніх свят ніхто з її дітей не був обділений увагою і не відчував себе самотнім. 

«Тож прошу тебе, дуже прошу, мамо, – просив її син Михайло з Дерпту, – зроби мені теє свято, напиши хоч ради Великодня, щоб я таки правдиве свято на чужині мав». 

Лесі, яка часто бувала в роз’їздах, передавали паску. 

«Ще таки й Лесі спечемо паску та одвезеш їй», – читаємо у листі Олени Пчілки до старшого сина.

У спогадах про брата Михайла Драгоманова Олена Пчілка поділилася історією з дитинства про те, як її батьки частували полонених турків, яких на Великдень везли через Гадяч. 

«Ми боялись їх, виглядали тільки через тин, хоч і не було чого боятись: вони сиділи такі нужденні, беззбройні, так смутно дивилися на весняну повінь... Ну, а все ж то були турки, справжні, в чалмах, у якомусь чудному вбранні; обличчя темне, очі такі чорні. Наш тато пішов до тих бранців і закликав їх до нас у хату, казав мамі, що годиться в таке велике свято пригостити й ворогів... На столі, по звичаю, стояли паски й багато всього їстівного; одначе турки не все могли їсти, – додержували свого закону, – тільки охоче їли паску, взяли дечого й з собою. Відходячи, говорили щось таке незрозуміле, прикладаючи руку до чола, до грудей. Острах і жаль брав нас, як дивились ми на них».

Які писанки розписувала Леся Українка 

Проживши переважну частину свого життя на Волині, Олена Пчілка пронесла крізь роки любов до рідного Гадяча, пам’ятала все почуте і пережите у ньому. Побачивши серед фольклорних записів Лесі Українки жартівливу великодню пісню «Воскресеніє – день», вона одразу визначила її походження. Хоч у примітках її донька зазначила, що цей твір вона малою почула у селі Жабориця на Звягельщині, за словами Олени Пчілки, пісня походить із Гадяча і внесена «нею до родинного репертуару».

«Воскресеніє – день,

ходім гулять на весь день,

та вкрадемо порося,

та й прославимося!

Постой, Левку,

постой, Бревку,

похристосуємся!»

Інтерес Лесі Українки до великодніх традицій не обмежувався записами тематичних пісень. Взявши приклад із матері, яка збирала і вивчала типові зразки писанок, Леся Українка цікавилася писанками та сама їх розписувала.

Перебуваючи на лікуванні в Ялті у 1898 році, Леся писала матері про те, що разом із сестрою Ольгою «писали писанки і тим справили певний ефект серед товариства». Свого часу у Лесиної приятельки Оксани Стешенко зберігалася писанка, яку її доньці подарувала письменниця. 

«На ній було намальовано ніжні лілеї, – розповідала Оксана. – Мені завжди здавалося, що ці лілеї – прообраз самого автора. 

Про це я якось сказала і самій Лесі: 

«Лесю, а ви на писанці написали свій автопортрет!». «Ну, Оксано, це вже занадто великий мені комплімент, – засміялася у відповідь Леся, – яка з мене лілея, хіба що так само швидко зав'яну...».

Зважаючи на небайдужість Лесі Українки до теми релігій і вірувань, в одному з її листів до Михайла Павлика згадуються моторошні історії, які трапилися у період Великодніх свят. 

«Якраз позаторік, коли я була там, трапилась біля Гадяча в селі оця страшна пригода, але тоді ще не відомі були її подробиці, – писала Леся. – Оце тепер згадала я про се діло і просила одну знайому людину, що живе на місці, розпитати і мені написати, як воно все те було, власне». 

Йдеться про родину, члени якої були чи то релігійними фанатиками, чи то душевно хворими. 

«Перед великодніми святами вони говіли у страсну неділю, і все було як слід, – повідомила Лесі її приятелька з Гадяча. – Понесли паски святити, тільки тих пасок не їли, а після обідні пішли у комору богу молитись по-своєму. Трохи згодом повиходили із комори і пішли в хату. Потім брати пороздягались дочиста і стали бігать голі по огороду із свічками засвіченими. Повроблялись у грязь, у навіз і повходили в хату. Тоді повдягались такі нечисті, як і прийшли, позасовували двері, позавішували вікна і посідали. Менший почав шити чобіт. А старший каже: «Лучче заріж мене». – «Ще не прийшло времня», – одказав менший…». 

Завершилося все тим, що між родичами виникла бійка з фатальними наслідками.

«Аналогічний випадок був у той же час у Роменському повіті, – додала Леся. – Кажуть, що такі урочисті дні, як Великдень, та читання житія святих і євангелія привели їх у екстаз і вони робили, самі не знаючи що. Кажуть, що книг у них ніяких особливих не було, окрім тих житій, що вони накупили у «офеней» та по ярмарках; секти у них не було ніби ніякої, а так якесь безпам’ятство, їх і не судили, вони всі вернулися додому. Таких «религиозных помешательств» розвелось дуже багато. Один хлопець, років двадцяти, усе виспівує псалми, тричі плює – одганяє нечистого – перед тим, як хреститься. Одна жінка казала про себе, що вона Єва, зривала із себе сорочку і ходила голісінька, соромні речі говорила і кожну мить кричала: «Давайте мені яблуко! Де Адамове яблуко!..» Жінка ся неписьменна була. Торік привозили таких божевільних у больницю щотижня по двоє, а то й більше…».

Як Косачі вітали із Великоднем

Однак навіть такі історії не могли зіпсувати святковий настрій. Великдень – це час для роздумів, очищення душі і нових починань. Це гарна нагода обійняти серцем рідних і близьких. 

«Христос Воскрес! З роковим днем – Великоднем вітаю і міцно-міцно обнімаю і цілую вас, любиї мама і папа!» – таке вітання надіслав батькам Михайло Косач. 

До бабусі Єлизавети Леся писала: 

«Поздоровляю Вас з празником. Бажаю Вам здоровья і всього доброго, щоб нам з Вами весело провести час, як будемо літом у Вас. Ви ж не сердитесь, я думаю, на нас за те, що ми не приїхали до Вас на Великдень? Давно ми не були дома, то наші всі вже за нами заскучали, а ми за ними, і хотілося нам сі свята дома побути».

У кожної родини є свої традиції, але найголовніше на Великдень – не забути про Ісуса Христа та сенс великого християнського свята.

Галина ПИЛИПЕНКО

старша наукова співробітниця Літературно-меморіального музею Лесі Українки, м. Звягель

Нагадаємо, що в Україні стартував національний збір на встановлення пам'ятника Олені Пчілці в Гадячі. Мета проєкту – вшанування внеску Олени Пчілки у розвиток журналістики та боротьбу за українське слово за допомогою створення живого простору для об'єднання і збереження національної ідентичності.  

Збір відбувається на краудфандинговій платформі «Спільнокошт».