Жінки родини Косачів-Драгоманових зробили одяг маніфестом української культури. Зокрема, Олена Пчілка використовувала народне вбрання Полтавщини як інструмент спротиву проти зросійщення. А такий елемент одягу, як керсетка, перетворила на стилістичну візитівку їхньої родини. Професорка із Луцька Інна Черкесова у матеріалі розповідає про цей елемент українського строю та досліджує керсетку як компонент, що формує національну ідентичність. 

Не просто мода, а культурна заявка

Уже вкотре розглядаю світлини з альбому «Родові гнізда Драгоманових-Косачів: їх устрій та культура», який упорядкувала Тамара Скрипка. Олена Пчілка залюблена у Волинь. Її поетичні рядки звучать, як освідчення:

Волинь незабутня, країно славутня!У пишній красі ти красуєш!З давен твою бачу українську вдачу, З давен мою душу чаруєш!

Та попри це, Ольга Драгоманова – полтавка. Це відчувається не лише  в її текстах, а й читається з обличчя на світлинах.

Фотографії другої половини XIX – початку XX століття переносять у сьогодення виразні образи жіноцтва родини Косачів і Драгоманових. На світлинах – Людмила Драгоманова, дружина Михайла Драгоманова, Ольга Косач, доньки Олени Пчілки — у строях, стилізованих під фолк. 

Їхній одяг – не автентичні народні костюми, а радше творча інтерпретація, натхненна українським строєм Полтавщини, серця центру України. Це була не просто мода, а культурна заявка.

У добу національного пробудження, носіння елементів традиційного вбрання стало символом приналежності до української культури, формою спротиву масовому зросійщенню, а також виразом глибокої поваги до народного коріння. 

Імітація народного костюма в середовищі інтелігенції набувала особливого значення: вбрання ставало візуальним жестом, що промовляв голосніше за слова. Це був одяг не лише для тіла, а для духу.

Костюм в українському стилі, в якому зображена Олена Пчілка на світлині 1875 року, складається із вишитої блузи з відкладним коміром (не традиційної довгої сорочки), андараку – спідниці у вертикальні смуги з дорогої фабричної вовняної тканини, тканої запаски та керсетки з узорної тканини, виконаної за полтавським фасоном. 

Подібні керсетки можна побачити й на доньках Олени Пчілки у різні періоди їхнього життя – «це елемент одягу, що став стилістичною візитівкою їхньої родини».

На фотографіях 1860-х років Людмили Драгоманової (1842–1918), дружини Михайла Драгоманова, також зафіксовано подібну керсетку з узорної тканини. Усі ці деталі вказують на сформований у родині естетичний код – уважність до візуального образу, який поєднував національні мотиви з інтелігентською витонченістю.

 Історія керсетки

Розглянемо детальніше одну зі складових українського жіночого строю — керсетку. Це плечовий, розпашний одяг без рукавів, що пройшов крізь століття, зберігаючи свою доцільність і популярність. 

Простота крою поєднувалася із практичністю: керсетка була зручною, зберігала тепло, підкреслювала фігуру та дозволяла жінкам виявити індивідуальність.

Прагнення краси та різноманітності серед жіноцтва формувало модні зміни – змінювалися довжина виробу, асортимент тканин за якістю, кольором, щільністю, декоративним оздобленням. 

Керсетки носили по всій території України, і в кожному регіоні – зі своїм шармом. Модниці прикрашали їх ґудзиками, обтягнутими тканиною, гачками, барвистими стрічками, вишивкою, кантами – кожна деталь ставала способом привернути увагу, розповісти свою історію без слів.

Полтавщина традиційно задавала тон у модних напрямах пошиття та оздоблення керсеток. У різні періоди їхня довжина варіювалася – від видовжених моделей «за коліно» до коротших, що сягали лише до «стегна». 

Візуальні джерела історії – зокрема світлини Олени Пчілки та її доньок – фіксують керсетки, пошиті з квітчастих тканин, які яскраво блищать на фото. Цей блиск свідчить, що для пошиття використовували не дешеву бавовну, а так звану «китайку» – шовкову або напівшовкову тканину з характерним глянцем.

«Китайка» завозилася із Китаю і цінувалася за якість та вигляд. Однак наприкінці XIX століття її почали витісняти фабричні тканини місцевого виробництва, які, завдяки особливим технікам переплетення ниток основи й утоку, імітували атласний блиск. 

Тим часом доступніші бавовняні тканини декорувалися вибійкою – багатоколірними візерунками, часто з квітковими мотивами.

Яскравим прикладом такої є полтавська керсетка з колекції Миколаївського обласного краєзнавчого музею: на синьому, так званому «кубовому» тлі – декоративні елементи, нанесені вибійкою у кілька кольорів. Така техніка надавала навіть дешевшому одягу святковості та індивідуального характеру.

Монохромні старовинні світлини не передають реального кольору тканини керсеток, однак загальна тональність зображення дозволяє зробити певні висновки. Зокрема, можна припустити, що фон тканини мав сині відтінки, адже на фотографіях він виглядає як темно-сірий — у який відтворюється в чорно-білому фото. 

На такому тлі яскраво вирізняються декоративні квіткові елементи і це надає виробу виразності.

Деталізація квіткових форм вказує на використання фабричної жакардової тканини — якісної й модної на той час. Звісно, технічні можливості фотографії кінця XIX століття не дозволяли чітко передати візерунок, однак завдяки сучасним технологіям цифрової обробки зображень вдалося виокремити форми різних квіткових мотивів. 

Це дало підстави стверджувати, що для пошиття керсеток використовувалися відрізки тканини різного часу — ймовірно, закуплені заздалегідь або успадковані.

Керсетки Полтавщини мають усталену форму, узяті на підкладку, щоб краще тримати форму. Керсетки, які призначалися для свят, для урочистостей, шили з дорогої тканини: жакардового шовку, атласу. 

А повсякденні керсетки шили з бавовни гладкого окрасу без декору. Літні жінки обирали темні кольори: сині, брунатні, темно сірі, чорні. Молоді жінки і дівчата обирали більш яскраві тони: червоні, зелені, блакитні, золотаві. 

Перед керсеток був прямий, низ правої полиці прикрашався клином з нанесенням на нього гаптованого узору «наріжник». Клин пришивали «на запах». Спинка мала складніший крій: лінія талії була трохи завищена, що надавало монументальності фігурі жінки. 

Від лінії талії униз йшли так звані «вуси» – три, п'ять або сім. Це бантові складки. Вони надавали краси силуету у профіль, дозволяли вільно рухатися і не перейматися що виріб зімнеться. По краю керсетку оздоблювали кантом або зубцями. Застібка була справа-наліво на гачки або ґудзики.

 Керсетки у родині Косачів-Драгоманових

Цікавим є також факт, який засвідчує родинну практику дбайливого використання речей: порівняння світлин Олени Пчілки 1880-х років і Лесі Українки 1884 року демонструє, що мати й донька фотографувалися в одній і тій же керсетці. Ідентичність фасону та квіткового декору не залишає сумнівів — це той самий предмет гардероба, зафіксований у різні моменти родинної історії.

Олена Пчілка 1880-х років і Леся Українка 1884 року

Цікаво порівняти ще дві світлини.

Людмила Драгоманова, з роду Кучинських, дружина професора Михайла Драгоманова, 1860-ті рр., Київ.

Ольга Косач, сестра Лесі Українки, 1886 р., Варшава.

Уважне розглядання керсеток на цих фото дозволило зробити висновок, що тканина виробів одна й та ж, один і той же квітковий декор, крій теж однаковий за полтавськими зразками. 

Гіпотетично можна зазначити, що на цих фото одна й та сама керсетка. Мабуть, Людмила Драгоманова подарувала її донькам Олени Пчілки.

Олена Пчілка, кінець 1880-х р., Одеса.

Олена Пчілка, 1891 р., Відень.

 Як бачимо, на фото різні керсетки. Зберігається схема крою саме полтавської керсетки до стегон.

Наймолодша донька Олени Пчілки Ізидора Косач, 1895 р., Ковель.

Усіх донечок Ольга Косач з дому Драгоманових фотографувала в українському жіночому строї, у керсетках. Через десятки років, у 2003 році, онука Ізидори Косач-Борисової Ольга Лютон-Петрова подарувала Літературно-меморіальному музею Лесі Українки у Звягелі вишиванку і керсетку, що були зроблені для неї руками самої Ізидори Петрівни. 

 Ольга зазначила, що керсетка є аналогом тієї керсетки, в якій було сфотографовано тринадцятирічну Лесю у 1884 році. Онука Ізидори також розповіла, що саме в цій вишитій сорочечці та керсетці виросли вже її донька та онука. А це вже правнука та праправнука Олени Пчілки.

Леся Українка 1884 року

За паспортом цих експонатів зазначено: ЖКМ КП 40345/2 ЛУ ІІІ Т 128 «Керсетка дитяча. Україна, поч. XX ст. Чорного кольору із червоно-рожевими трояндами. Подарована родичами Лесі Українки. Особиста річ родини Косачів». Дякую пані Оксані Митюк, директорці вище названого музею за надану інформацію!

Олена Пчілка завзято поширювала серед родинного кола та кола родин друзів, однодумців захоплення та використання одягу, що був аналогом справжнього народного вбрання. Шляхетна пані з розвинутим смаком й почуттям міри обирала дорогі тканини, віддавала шити кращим модисткам та білошвейкам. 

Звісно, жінки малозабезпечених верств населення не могли дозволити собі такі розкішні тканини, але з задоволенням вишивали рукави своїх сорочок орнаментами з альбому взорів Олени Пчілки, дотримувалися фасону керсеток, на які обирали недорогі й красиві бавовняні тканини фабричного виробництва. 

Ретельно зберігали такий одяг і передавали своїм донькам та онучкам.

Досконалість та доцільність крою форми керсетки потрібно повернути у сучасне життя, удосконалити й гонорово носити у поєднаннях з брюками, джинсами, сукнями, спідницями на противагу привізним виробам. Своє – найкраще! Ми того варті!

Інна ЧЕРКЕСОВА

професорка, заслужена діячка мистецтв України, м. Луцьк

Нагадаємо, що в Україні стартував національний збір на встановлення пам'ятника Олені Пчілці в Гадячі. Мета проєкту – вшанування внеску Олени Пчілки у розвиток журналістики та боротьбу за українське слово за допомогою створення живого простору для об'єднання і збереження національної ідентичності.  

Збір відбувається на краудфандинговій платформі «Спільнокошт».