У Державному архіві Сумської області, серед матеріалів фонду «Роменський окружний виконавчий комітет ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів» зберігається унікальний документ – один з автографів Олени Пчілки.

Це заява до Головнауки (Українське головне управління науковими установами при Народному комісаріаті освіти УСРР) з проханням посприяти у поверненні конфіскованої садиби у місті Гадяч. 

Фото першої та другої сторінки оригіналу рукопису заяви Олени Пчілки до української Головнауки. Джерело Державний архів Сумської області

Як стає зрозуміло з тексту резолюцій на ній, вона написана у 1927 році. Документ чудово описує, в яких тяжких обставинах опинилася Олена Пчілка з приходом «влади рад». Звісно, що в тих умовах ні про яке повернення майна й мови не йшло. 

Тож посприяти вирішенню її скрутної ситуації ця заява не змогла. Однак, текст є гарною ілюстрацією лексики Олени Пчілки. Це вживання форми «Гадяче» замість «Гадяч», «річі» замість «речі», «славутніх» замість «славетніх» та ін.

Документ публікується з повним збереженням авторського правопису. Текст написаний зеленим чорнилом, місцями вицвів. У випадках сумнівного прочитання або реконструкції, текст відтворюється у квадратних дужках. 

Фото третьої та четвертої сторінки оригіналу рукопису заяви Олени Пчілки до української Головнауки. Джерело Державний архів Сумської області

На документі є сторонні написи (резолюції, підкреслення слів), що ігноруються, оскільки не написані Оленою Пчілкою.

***

До української Головнауки

О. П. Косач (Олени Пчілки)

Заява

В місті Гадячому, на Полтавщині, була у мене здавен садиба що перейшла до мене від моєї матері, Єлізавети Іванов[ої] Драгоманової. За ту садибу і за будинки, що були й єсть на ній я платила всі належні, земельні і городські податки. Коли всі будинки м. Гадячого було націоналізовано то моя садиба, з усією будовою, одійшла теж до відому гадяцького Комхозу. Коли-ж у минулому 1926-му році вийшов закон, що націоналізовані садиби й будинки можу[ть] [пер]еходити у власність їх давнішим [вла]сникам, коли вони до того правоспособні, [я по]давала Заяву гадяцькому Комхозові, [що х]отіла б одержати у власність всі [будин]ки, належні до бувшої моєї садиби. Гадяцький Комхоз мені на ту заяву відмовив, на тій основі, що в одному з будинків міститься Музей імени Михайла Драгоманова.

Будинок, що в йому міститься Музей, не має ніякого відношення до Михайла Драгоманова, бо старий Драгоманівський будинок, за своєю ветхістю розвалився (виперлися стіни й упала стеля, через те не міг служити для житла і взагалі став руїною, через те я його мусила розкидати і поставила, своїм коштом, зовсім новий будинок. В тому будинку я й жила скілька літ, маючи при собі деяку свою обстанову, що я придбала в різні часи. Виїзджаючи з Гадячого у 1920 му році, до своєї дочки, на Поділля (бо в Гадячому я не мала з чого прожить, я просила Завідуючого гадяцьким Відділом Наробразу охоронити мої [річ]і, що зостались у моїй домівці. Завідуючий Відділом гадяцького Нарообразу через скільки місяців, навіть не повідомляючи мене, всі мої річі віддав Музеєві – і коли я хотіла потім взяти де-які мої книжки, або кліше, дуже мені потрібні, то мені книжок зовсім не дано, а кліше дано лише в найменшій кількості. Все-ж инше зосталось.

Прошу Українську Головнауку дозволити Гадяцькому Комхозові передати мені, по моїй Заяві, мою садибу й все забудування на їй, так само як і мої манатки хатні, що теж не мають ніякого звязку з іменем Михайла Драгоманова.

Як видно з вище написаного, в домі, де міститься Музей, Михайло Драгоманов ніколи не жив, бо будинок той новий, поставлений після виїзду М. Драг-ва на еміграцію; а ті річі, що зостались у будинку після мого виїзду під опікою гад. Наробразу по часті зникли, а по часті хотя й поповнені новими річами, але такими, що теж ніколи не на[лежа]ли М. Драг-му і взагалі не тільки [не] мають зв’язку з іменем його швидче можуть бути в тому Музеєв[і] [на] догану сьому діячеві: в Музеєві, наприклад, зберігається гіпсова модель з любимого […]а2 колишнього Міністра Кривошеїна, бок[али] для шампанського, з різних поміщицьких садиб, і т. и. Колекції-ж дитячих шкільних виробів (з глини, то-що) подобніше знайти місце в якій школі, ніж у Музеї Др-ва.

Прошу Укр. Головнауку звернути увагу на мою Заяву. Власне, не подоба, щоб у той час,  коли багато инших родичів славутніх діячів родичів, що нічим не прислужилися на полі нау[кової] літератури, одержали у власність давнішу [ма]єтність свого роду, а я, мати Лесі Українки сама працювала й тепер працюю, 3-вже більш, як півстоліття-3 для україн[ської] науки й літератури, не маю де голову прихи[стити].

З великим пошануванням

Олена Пчілка (О. Косач)

Державний архів Сумської області. Ф. Р-5698. Оп. 1. Спр. 267. Арк. 39–40 зв. Оригінал, рукопис.

1 Варіант прочитання слова – «Іванов[ни]».

2  Незрозуміле слово.

3  Дописано над рядком.

Андрій КРАВЦОВ

історик, краєзнавець, м.Київ

Нагадаємо, що в Україні стартував національний збір на встановлення пам'ятника Олені Пчілці в Гадячі. Мета проєкту – вшанування внеску Олени Пчілки у розвиток журналістики та боротьбу за українське слово за допомогою створення живого простору для об'єднання і збереження національної ідентичності.  

Збір відбувається на краудфандинговій платформі «Спільнокошт».