Готуючись до запуску проєкту по встановленню пам’ятника Олені Пчілці в Гадячі наша редакція шукала повну і зважену біографічну інформацію про видатну землячку. Однак такої довідки, яка б давала цілісне уявлення про її життєвий шлях і роль в історії України, ми не знайшли.

Тому ми звернулися до Ірини Щукіної, завідувачки Музею Лесі Українки в Києві, з проханням підготувати історичну довідку про Олену Пчілку. 

Пропонуємо нашим читачам і читачкам також ознайомитися із цим унікальним документом, адже це чи не вперше створено стислий, але досить інформативний та зважений життєпис Олени Пчілки, з якого постає цілісне уявлення про цю виняткову постать в історії України.

«Доленосна жінка в історії української культури»

Ольга Косач (уроджена Драгоманова), відома під псевдонімом Олена Пчілка (1849–1930), — українська письменниця, перекладачка, публіцистка, видавчиня, педагогиня, громадська і культурна діячка, мемуаристка, фольклористка і етнографка — належить до числа ваговитих постатей в історії України, які наші сучасники ще продовжують відкривати для себе.

За совєтської доби Олена Пчілка була таврована як буржуазна націоналістка. Результатом цього стало спотворення її образу, вилучення майже всієї творчої спадщини з літературного ландшафту й блокування будь-яких історико-джерелознавчих досліджень. 

У намаганні применшити масштаб особистості Ольги Косач-Драгоманової було створено образ ліберальної дитячої письменниці, а також антагоністки поетеси-революціонерки Лесі Українки, адже безслідно знищити пам’ять про неї в історії, як і викреслити матір з біографії дочки, було неможливо.

Кілька поколінь українців і українок виросло без шансів дізнатися, про справжню Олену Пчілку.

Оксана Забужко говорячи про неї зазначає: 

«Без перебільшення, доленосна для України жінка, чия біографія, наколи б була написана, могла б замінити собою цілий посібник з історії української культури останньої чверти XIX – початку XX ст., а те, що вона мати українського націоналізму, так і не зважуються вголос сказати навіть “найпоступовіші” політичні історики».

На літературній ниві Олена Пчілка працювала близько шістдесяти літ практично в усіх жанрах. Збагачувала і реформувала українську літературну мову, непохитно відстоювала і стверджувала її право зайняти належне місце серед інших мов світу за умов лінгвоциду. 

Розкривала потенціал української мови через переклади творів іноземних авторів і одночасно знайомила читачів і читачок зі світовою класикою рідною мовою. Закладала основи української літератури для дітей та юнацтва, створила добірку п’єс «Український дитячий театр». 

Стала засновницею і редакторкою-видавчинею першого й єдиного на підросійській території українського журналу для дітей «Молода Україна», який видавала власним коштом. 

«Видавання української часописі для наших дітей і працю для неї — уважаю справді патріотичним обов’язком» (Олена Пчілка). 

Створила низку прозових творів.

«Її белетристичні твори, особливо з огляду на тематику, були явищем видатним на свій час. <…> Її займала боротьба за нову людину» (Дмитро Донцов). 

Написала першу українську п’єсу з життя інтелігенції («Сужена – не огужена!»). Як людина з широким світоглядом і ґрунтовою освітою, О.П. Драгоманова-Косач зажила слави в історії української журналістики, зокрема як мистецтвознавиця, критикиня та популяризаторка українського мистецтва. 

Яскраво розкрилася як публіцистка. Очолювала редакції журналу «Рідний край» і Газети Гадяцького земства. Долучилася до розвитку гумористично-сатиричних жанрів в українській літературі, а також до збереження та дослідження їхніх першоджерельних зразків.

Ольга Драгоманова-Косач була першою членкинею-кореспонденткою Всеукраїнської Академії наук (ВУАН) у галузі етнографії. Зокрема, вона зафіксувала факт існування самобутнього українського орнаменту і видала п’ять альбомів українських узорів, які сприяли збереженню і популяризації традиційної вишивки, а також започаткуванню нових тенденцій моди. 

Це дослідження здобуло визнання як українських, так і європейських науковців.

Збирала і досліджувала український фольклор різних жанрів (найваговитіша праця — «Украинские колядки»); усна народна творчість стала органічною частиною її власної письменницької праці. 

Приділяла велику увагу музичному фольклору, в її доробку є й авторські мелодії, які увійшли до дитячих п’єс. Здійснила ряд перекладів текстів музичних творів на українську мову.

Ольга Драгоманова-Косач — в числі перших жінок-феміністок в Україні, вона відстоювала право жінки зайняти належне місце в суспільно-громадському житті й реалізувати себе як особистість. 

Разом із Наталією Кобринською видала жіночий альманах «Перший вінок» і стала авторкою першого феміністичного оповідання про жінок-інтелігенток «Товаришки».

Ольга Петрівна Косач вела активну суспільно-громадську і культурно-просвітницьку роботу, була у складі правління Київського літературно-артистичного товариства, членкинею Українського клубу і клубу «Родина», Українського наукового товариства (УНТ) і Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка в Києві (НТШ), Всеросійської спілки працівників освіти, київської Спілки наукових робітників, у числі засновників Товариства прихильників миру і Українського відділу у Всеросійському союзі рівноправності жінок, очолювала Гадяцьке товариство «Просвіта» та ін.

Залишила низку мемуарів про видатних сучасників Михайла Драгоманова, Михайла Старицького, Миколи Лисенка, Івана Франка, Павла Житецького, Івана Карпенка-Карого, Бориса Грінченка, Марка Кропивницького, Пантелеймона Куліша та ін.

Усе життя, діяльність і творчість Олени Пчілки — приклад самовідданого служіння національній ідеї, розвиткові української культури та вихованню молодого покоління свідомих українців і українок. 

«В історії воюючого українства, і в галерії видатних українських жінок, — займе постать матері Лесі Українки одне з почесних місць» (Дмитро Донцов).

 Дитинство, освіта та формування світогляду Олени Пчілки

Ольга Драгоманова (майбутня Олена Пчілка) народилася 17 (29) червня 1849 року в містечку Гадяч на Полтавщині в родині дворянина середньої руки Петра Драгоманова. Рід Драгоманових відомий з часів Гетьманщини, коли давній предок, грек за походженням, був на дипломатичній службі у Богдана Хмельницького. 

Олена Пчілка у волинському строї, 1875 рік

Батько мав юридичну освіту, захоплювався літературою, писав вірші, оповідання, перекладав з іноземних мов, збирав народну творчість. У своїй юридичній практиці «держав руку «дрібноти». 

Дітей виховували в атмосфері, де панувала любов, свобода та повага до прав людини, високі ідеї християнства у поєднанні з ідеями гуманізму на противагу існуючому деспотичному праву, коли «учити» означало «бити». 

Батько розвивав у дітей літературний хист й інтелектуальні інтереси, прагнення пізнавати та вдосконалювати себе і навколишній світ. Важливий вплив мала і атмосфера Гадяча середини ХІХ ст.: 

«…українська течія оточила нас могутньо: се була українська пісня, казка, все те, що створила українська народна думка і чого держався тодішній народний побут» (Олена Пчілка). 

На принципах виховання в батьківській родині формувалась світоглядна позиція майбутньої письменниці, її сімейна педагогіка, засади літературної творчості й наукових інтересів. 

Ольга Драгоманова початкову освіту отримала вдома. По смерті батька (1860) нею опікувався старший брат Михайло. Під час навчання у Зразковому пансіоні шляхетних дівчат пані Нельговської у Києві (1861-1866) вона була в числі найкращих вихованок. 

Початком творчої біографії письменниці стало оповідання німецькою мовою, яке, без відома юної авторки, надрукував її вчитель в журналі «Fur die Jugend» («Для молоді») під назвою «Die Memuaren eines Hutes» («Спогади про капелюх»).

Протягом життя Олена Пчілка здійснила низку перекладів/переспів творів різних авторів: Віктора Гюго, Йоганна Вольфганга фон Гете, Ганса Крістіана Андерсена, Генрі Водсворта Лонгфелло, Овідія Назона, Джонатана Свіфта, Джерома Клапка Джерома, Вінцента Сирокомлі, Юліуша Словацького, Елізи Ожешко, Марії Конопніцької, Адама Міцкевича, Людвіга Рельштаба, Вільгельма Буша, Миколи Гоголя, Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова, Льва Толстого та ін.

Великий вплив на формування світогляду Ольги мав брат Михайло Драгоманов — відомий історик, філософ, публіцист і громадський діяч, один із засновників напівлегальної організації «Громада», яка стала ідейно-організаційним центром українського руху.

Влітку 1868 року Олена Пчілка обвінчалась із Петром Косачем, правником, громадівцем, другом брата. Подружжя оселилось у місті Звягель, де Петро Антонович Косач обіймав посаду голови з’їзду мирових посередників.

 Родина, фольклористична діяльність і перші літературні здобутки Олени Пчілки

У сім’ї народилося шестеро дітей: Михайло (у майбутньому вчений-фізик, метеоролог, письменник), Лариса (письменниця Леся Українка), Ольга (лікарка за фахом, перекладачка, біографка Лесі Українки), Оксана (музикантка, викладачка французької мови, перекладачка), Микола (інженер-агроном за фахом, голова земської управи, громадський діяч), Ізидора (агрономка за фахом, викладачка, мемуаристка, культурна діячка).

Ольга (Олена Пчілка) і Петро Косачі з дітьми Оксаною, Ісидорою, Миколою в луцькому помешканні. 1890 рік.

На Волині Ольга Косач займалась етнографією, записувала народні пісні, обряди та звичаї, збирала зразки народних вишивок. Перші її фольклорні записи використали Михайло Драгоманов та Володимир Антонович в «Исторических песнях малорусского народа» (1876), Драгоманов у «Малорусских народных преданиях и рассказах» (1876), «Очерках звуковой истории малорусского наречия» (1876); пізніше — Гнат Житецький, Михайло Комаров, Микола Лисенко, Климент Квітка (двоє останніх занотовували народні мелодії в її виконанні).

1876 року в Києві вийшов друком альбом «Украинскій народный орнаментъ. Вышивки, ткани, писанки» з передмовою Ольги Косач російською і французькою мовами про наукове значення зібраного матеріалу і став першою друкованою працею з системного студіювання українського народного ужиткового мистецтва.

Весною 1879 року родина Косачів переїхала до Луцька, оскільки Петра Косача перевели на посаду голови Луцько-Дубенського з’їзду мирових посередників. 

Ольга Косач вступила до драматичного товариства. Писала п’єси, грала у виставах, а гроші, зібрані від спектаклів, запропонувала використати для придбання українських книг для клубної бібліотеки.

1880 року у Києві Олена Пчілка видала «Співомовки» Степана Руданського, а в 1880-1881 роках — власні переклади творів Миколи Гоголя. У передмові до перекладів (Пчилка О. Прысливья / О. Пчилка // Переклады зъ М. Гоголя (два розмаитых зразкы) Олены Пчилкы. Київ, 1881) письменниця задекларувала свою позицію щодо розвитку української літературної мови, у ній окреслилися принциповість і незламність її натури.

За визначенням самої Олени Пчілки, 1870-ті роки в її житті були позначені педагогічно-літературною працею. Оскільки на той час фактично не було української дитячої літератури, письменниця долучилася до її створення. 

Переклади на українську мову поетичних творів Пушкіна, Лермонтова і Сирокомлі склали її першу збірку «Українським дітям» (Київ, 1882). Робота над перекладами стала й першою спробою писати вірші.

Єдина збірка оригінальних поезій Олени Пчілки «Думки-мережанки» побачила світ у Києві в 1886 році.

 Літературна діяльність, жіночий рух та вплив на становлення Лесі Українки

У травні 1882 році сім’я Косачів переїхала до новозбудованого маєтку у селі Колодяжному на Ковельщині.

У 1883 році Олена Пчілка опублікувала свою першу поему «Козачка Олена» в альманасі «Рада». З 1883 року почала друкувати вірші та оповідання у львівських часописах «Житє і слово» та «Зоря», з 1890 — у журналі «Дзвінок».

Брала активну діяльність в українському жіночому русі та разом з Наталією Кобринською видала у Львові альманах «Перший вінок» (Львів, 1887).

Підтримувала літературну працю своїх старших дітей, зокрема, 1885 року вийшли друком «Вечорниці» Миколи Гоголя у перекладах Михайла Обачного і Лесі Українки під редакцією Олени Пчілки. 

Була в числі організаторів і керівників літературного гуртка «Плеяда», який став «школою» молодих українських літераторів. За сприяння, з передмовою Олени Пчілка побачила світ «Книга пісень» Генріха Гейне у перекладах Лесі Українки і Максима Стависького (1892).

Олена Пчілка відіграла виняткову роль у формуванні Лесі Українки як особистості і письменниці, зокрема: прищепила любов до літератури, була першою читачкою, критикинею і редакторкою її творів, першою вчителькою з іноземних мов; передала свою любов до українського фольклору і розуміння його значимості; не без впливу матері розвинувся мужній вольовий характер доньки, прагнення свободи, ненависть до царизму і національного гноблення та щирий патріотизм. 

Вона акцентувала для Лесі Українки і гендерне питання, а також відкривала нові теми і нових героїв літературних творів.

Олена Пчілка з Лесею Українкою (Ларисою Косач), Ялта, січень 1898 року

 Олена Пчілка та її внесок у формування образу нової української жінки в літературі

Олена Пчілка стала авторкою багатьох оповідань, що змальовували життя та прагнення тогочасної української інтелігенції. Серед кращих творів – «Товаришки» (1887), «Світло добра і любови» (1888), «Солов’їний спів» (1889), «За правдою» (1889), «Півтора оселедця» (1908), «Поезія у стилю “модерн”» (1911). З нею пов’язують привнесення в українську літературу нового типу жінок: вольових, сміливих, героїчних дівчат-патріоток («Юдіта», «Козачка Олена», «Діброва»). 

Іван Франко писав:

 «Ви перші і досі одинокі виводите в українській мові правдиву, живу конверзацію освічених людей. Досі її ніде не бачили: ні у Нечуя, ні у Мирного, ні у Кониського. Всі вони дуже гарно вміють підхопити розмову селянську, але розмови освіченого товариства — годі».

 Олена Пчілка: видавнича діяльність, боротьба за українську мову та особисті втрати

 З 1895 до початку 1910-х років родина Косачів мешкала переважно у Києві. 

«Олена Пчілка дуже швидко стала маркантною постаттю не тільки серед місцевого українства, що в ньому їй належало одне з чільних місць, поруч із Старицьким та Лисенком, щоб не згадувати інших... Вона стала помітною фігурою і для всього Києва, а в тому числі і для вищої київської адміністрації» (Максим Славинський). 

Олена Пчілка, 1910-ті роки

Олена Пчілка брала активну участь у культурно-мистецькому житті української громади, долучалася до ваговитих і значимих суспільно-громадських ініціатив; її рішучість і відданість українській справі надихали прихильників і збільшували табір ворогів письменниці. 

Найчастіше згадують її виступ українською мовою, попри заборону, на відкритті пам’ятника Івану Котляревському у Полтаві в 1903 році, а також поїздку до Петербурга у складі суто чоловічої делегації в 1905 році на зустріч з головою ради міністрів Сергієм Вітте у справі скасування заборони українського друку і шкільництва.

Олена Пчілка — в числі перших жінок-видавчинь. З 1906 року вона входила до складу полтавської редакції журналу «Рідний Край», а з 1907 року очолила її й перенесла до Києва, з середини 1913 року — до Гадяча. Після заборони всіх українських видань у 1914 році часопис, хоч і не регулярно, проте виходив до 1916 року, щоправда друкувався ярижкою.

«Рідний Край» — найбільш тривалий проєкт періодичного україномовного видання, який існував у Східній Україні на початку ХХ ст. Це десятиліття вповні можна назвати періодом найбільшої самореалізації багатогранного таланту Олени Пчілки. 

У часописі вона розміщувала свої прозові та драматичні твори, поезії, мистецтвознавчі студії, робила огляди культурно-громадського та політичного життя українців і українок не лише в росії, Австро-Угорщині, а й в Канаді, Бразилії, Америці. На сторінках «Рідного Краю» читачі та читачки знайомилися з художніми творами та науковими студіями прогресивних українських авторів.

У 1908 р. почав виходити і додаток до «Рідного Краю» — перший на території росії український журнал для дітей «Молода Україна» (друкувався у 1908–1912 і 1914 рр.). Він народився й існував завдяки ентузіазму, копіткій праці і фінансуванню Олени Пчілки. 

Для порятунку видавничої справи під час кризи у 1910 році вона вела перемовини з Полтавським дворянським банком про субсидію під заставу власної родової землі. У виданні було сконцентровано основне тематичне і жанрове різнобарв’я дитячої літератури, друкувалися твори українських класиків і молодих авторів.

У київський період вийшли друком три збірки оповідань Олени Пчілки (1907, 1909, 1911), п’єса «Світова річ» (1908), переклади творів Юліуша Словацького з його життєписом (1910), наукова розвідка «Украинские колядки» у журналі «Киевская старина» та окремим відбитком (1903) та інші.

Початок нового століття приніс Олені Пчілці тяжкі особисті втрати: смерть сина Михайла (1903), чоловіка (1909), доньки Лариси (1913).

По смерті Лесі Українки письменниця переїхала до Гадяча. У місто, де народилася, було перенесено й редакції обох часописів (друкувалися журнали у київській типографії). 

«Живила лиш певність того, що я все ж проваджу якусь корисну справу», — писала Олена Пчілка в автобіографії. 

1914 року з’явилась збірка для дітей «Зелений Гай», на її титулі зазначено: «Перша книжка, видана в городі Гадячі — мовою українською». 

У січні 1917 року почала виходити і перша україномовна газета Гадяцького земства; це стало наслідком виконання умови, за якої Олена Пчілка погодилась очолити редакцію газети, яку до того часу друкували російською мовою (була редакторкою впродовж 1917-1919 років). Невдовзі видання дістало символічне ім’я закритого часопису — «Рідний край». Після повалення царату видання стало трибуною редакторки для висловлення національних прагнень та демократичних ідеалів. Друковане слово служило ідеї національного єднання.

Частина титульної сторінки 115 числа часопису «Рідний край. Газета Гадяцького земства» від 16 грудня 1917 року

  Просвітницька діяльність, репресії та останні роки Олени Пчілки

У Гадячі Олена Пчілка розгорнула широку просвітницьку роботу, виступала на різноманітних зборах і заходах за українізацію шкіл та установ. Враховуючи власний досвід родинної педагогіки, ваговиті життєві набутки, вона вибудовувала систему виховання національно свідомого молодого покоління українців і українок. 

Під час зібрання Гадяцької повітової «Просвіти» 18 червня 1917 року прозвучали так часто нині цитовані слова з її доповіді «Праця виховальна»: 

«<…> Діти — се наш дорогий скарб, се наша надія, се — молода Україна. Чі дитина виросте приятелем, чі ворогом України — се багато залежить од виховання, од того, що їй буде защеплено в сім’ї» .

Олена Пчілка була душею гуртка українознавства гадяцької шкільної молоді. Організувала аматорський дитячий театр, писала для нього п’єси, які ставились з рукопису в гімназії імені Михайла Драгоманова. Протягом 1908–1924 років було створено дванадцять п’єс, лише три з них було опубліковано за життя авторки.

У короткий період української державності в Катеринославі було надруковано дві збірки Олени Пчілки: «Байки» (1918) і «Книжка-різдвянка» (1919), у Полтаві — «Дві п’єски для дитячого театру» (1919).

Яскраво виражене національне спрямування діяльності Ольги Драгоманової-Косач привертало увагу і за царату, і в період диктатури пролетаріату. У 1920 році у Гадячі за контрреволюційні виступи її було заарештовано, після звільнення вона була змушена негайно покинути місто. 

Мешкала в родині доньки Ізидори Косач-Борисової у Могилеві-Подільському. Всі будівлі і майно у Гадячі було націоналізовано, а садиба на хуторі Зелений Гай — знищена.

До Києва Олена Пчілка повернулася у 1924 році. 1925 року її обрали членкинею-кореспонденткою Всеукраїнської академії наук. Працювала в кількох комісіях: етнографічній, літературно-історичній, громадських течій і заходознавства. 

Найбільш ваговиті наукові роботи з етнографії: «Украинский народный орнамент: вышивки, ткани, писанки» (1876), «Українські узори» (1879, 1900, 1902, 1912, 1927), «Українське селянське малювання на стінах» (1929) та ін.

Написала низку публіцистичних, літературно-критичних статей і спогадів про видатних діячів української культури: «Михаил Петрович Старицкий (памяти товарища)» (1904), «Марко Кропивницький яко артист і автор» (1910), «Євген Гребінка і його час» (1912), «Микола Лисенко» (1913, 1927-1929), «Спогади про Михайла Драгоманова» (1926) та інші. Частина лишилась в рукописах.

Олена Пчілка з Людмилою Старицькою-Черняхівською та її донькою Веронікою, 1927 рік

17 серпня 1929 року через звинувачення Ольги Косач у причетності до діяльності так званої Спілки визволення України у квартирі, де мешкала письменниця з родиною, відбувся обшук. Заарештувати 80-річну Олену Пчілку не вдалося, адже вона за станом здоров’я вже не могла підвестися з ліжка.

Письменниця надиктувала свою автобіографію під час підготовки до друку збірника її оповідань (Олена Пчілка. Оповідання. Харків, 1930).

Ольга Драгоманова-Косач померла 4 жовтня 1930 року в Києві. Похована на Байковому кладовищі поруч із чоловіком, донькою та сином.

Джерела та література

Денисюк Іван, Скрипка Тамара. Дворянське гніздо Косачів. Львів : Академічний експрес, 1999. 269 с.

Донцов Дмитро. Мати Лесі Українки (Олена Пчілка) // Дві літератури нашої доби. URL: https://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Publ/Dontsov/DviLiteratury/OlenaPchilka.html

Забужко Оксана. Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій. Київ : Факт, 2007. 638 c.

Лариса Петрівна Косач-Квітка (Леся Українка): Біографічні матеріали. Спогади. Іконографія / автор проекту і вступ. ст. Тамара Скрипка. Нью-Йорк – Київ : Факт, 2004. 447 с.

Одарченко Петро. Олена Пчілка і молодь (спогади) // Петро Одарченко. Українська література. Збірник вибраних статей. Київ : Смолоскип, 1995. С. 67–78.

Олена Пчілка. Автобіографія // Олена Пчілка. Оповідання. Харків : Рух, 1930. С. 5–46.

Олена Пчілка. Український дитячий театр. Київ : Веселка, 2015. 440 с.

Славінський Максим. Заховаю в серці Україну. Київ: Юніверс, 2002. 416 с.

                                    Ольга ГУРАЛЬ 

Директорка

Інна ГАЛАК

Заступниця директорки з наукової роботи

                                                                                                            Ірина ЩУКІНА

Завідувачка науково-експозиційного відділу «Музей Лесі Українки»

Нагадаємо, що в Україні стартував національний збір на встановлення пам'ятника Олені Пчілці в Гадячі. Мета проєкту – вшанування внеску Олени Пчілки у розвиток журналістики та боротьбу за українське слово за допомогою створення живого простору для об'єднання і збереження національної ідентичності.  

Збір відбувається на краудфандинговій платформі «Спільнокошт».