Екзотика незвіданих країв завжди вабила Лесю Українку. Письменниця вивчала іноземні мови, перекладала твори європейських класиків. Маючи проблеми зі здоров’ям, письменниця змушена була шукати порятунку далеко від рідного дому. Поїздки, з одного боку, розширили її світогляд, дали поштовх для самовдосконалення, пошуків нових тем, а з іншого – дали розуміння, що не завжди «добре там, де нас немає». Проаналізувавши епістолярій Лесі Українки, наукові співробітниці Літературно-меморіального музею Лесі Українки у Звягелі зробили підбірку цікавих фактів із мандрівок письменниці.

«Українішої й нема»: Леся Українка про затишок Зеленого Гаю

Улюбленим місцем відпочинку Лесі Українки, яке зачаровувало мальовничими краєвидами, був хутір Зелений Гай поблизу міста Гадяч на Полтавщині: 

«…Мама збудувала тут хорошу хату, де могли б мої приятелі з усього світу зміститися, – писала Леся Українка своїй подрузі Ользі Кобилянській, запрошуючи її у гості. – Околиця тут гарна, горизонт широкий… Будемо човном плавати і просто руками, коли вмієте; будемо читати, розмовляти, я буду грати Вам Шумана і Шопена, окрім того українських пісень масу у власній транскрипції. Мої сестри (їх у мене три) покажуть Вам всю околицю, побачите вже таку Україну, що «українішої» й нема. Гойдаючись в гамаках попід дубами, прочитаємо Ваші нові твори, а мої хіба старі, бо нових тим часом дасть Бог… Наша хата оточена лісом, а нижче, по річці ліс ще більший, не смерековий, правда, а мішаний, але темний і гарний».

Дощові вулиці, холодні кімнати і теплі зустрічі у Львові

Неодноразово Леся Українка бувала у Львові. Логістичне сполучення поїздок письменниці до Європи здебільшого супроводжувалося зупинкою у Львові. У своєму епістолярії Леся Українка писала: 

«Жила я у Львові весь час в отелі «Hôtel Central», хоч мене знайомі закликали до себе, – мені було краще в готелі, бо незалежніше, Тр[уш] мені дуже вірно помагав у всіх походах і поїздках і навіть, наскільки міг, сам їх замість мене робив, щоб мені даремне не ходити».

 Зазначала Леся і про погодні умови: 

«Увесь час у Львові було дуже погано надворі і холодно, вогко, дощ, навіть щось так ніби сніг. Тр[уш] навіть у грубці палив і «чайом» мене відогрівав. Розумна я була б, якби вибралась у самій пелерині…».

Відень – місто, «що живе на вулицях»

У 1891 році Леся Українка з мамою проживали у Відні. Мета поїздки – консультація у відомого хірурга Теодора Більрота щодо хворої ноги Лесі. Письменницю вражав ритм життя європейців. 

Зокрема у своїх листах вона зазначала, що люди у Відні живуть більше на вулиці, ніж вдома, що австрійцям складно уявити, як можна провести цілий день вдома і нікуди не йти. Леся Українка  писала у листі до брата Михайла: 

«Після кожний чоловік тута має потребу читати газети, а не кожний може виписувать собі газету, та не кожний і вдовольниться однією, от він іде в кафе, перегляне з двадцять газет, вип’є шклянку кави, чи там пива, чи що, разом з тим, там же, в кафе, назначаються різні rendez-vous, так що людина не потребує бігати по різних кутках міста, аби побачитись на кілька хвилин з яким знайомим. В такому способі життя есть багато вигоди, але разом з тим воно якось розбиває час і мислі людини, не дає їй толком ні за яку роботу взятись і приучає жити, немов на якомусь роздоріжжі», – 

«Бути в Болгарії жінкою – не цікава доля»

У червні 1894 р. Леся Українка гостювала у Драгоманових у Болгарії. І затрималася там на цілий рік. 

«Тутешня сторона не дуже мені до сподоби, – писала Леся Українка, – дикості ще багато… Сама Софія має вид звичайного, сказать би, нашого губернського міста, тільки що княжеський дворець замість усяких «присутствій». 

Частину літа вона провела у селі Владая під Софією. Писала, що Владая «похожа на Парнас з різними гіпокренами і кастальськими потоками», що її «лісова душа заспокоїлась», оскільки тут є дерева і чагарники, що ходити може «навіть по камінцях вгору, як було колись в Новоград-Волинську». 

А ось її спостереження гендерного характеру: 

«Бути в Болгарїі жінкою – се не дуже-то цікава доля, я б принаймні не хотіла… Я вже й так два скандали зробила: пішла сама з Радою [кузиною] в театр (дві дівчини самі!), а потім ще й на вибори ходила дивитись, аж у самий виборчий двір залізла – сим я вже й Ліду і її чоловіка перелякала! Я вже не споминаю про те, що я й тут не покинула звичайки «просторікувати», а се, певне, тутешнім панам і паничам зовсім скандальним здається».

Берлін – місто контрастів, підземних духів і велосипедистів-павуків

На початку 1899 року Леся Українка їздила до Берліна на операцію. З яким захватом письменниця описує місто: 

«Вена проти Берліна зовсім не здалась би великою, про Київ і говорить нічого. Тут, властиве, три міста: підземне, наземне і надземне… Найбільше мене вражає не так той рух, що видно вдень, як той, що чутно вночі… починається поправка і прочистка водопроводів і елеваторів і т. і., наче якісь карлики, духи підземні, провадять таємну роботу». 

«От якби ти бачила Гусю, – читаємо у її листі до сестри Ізидори, – як тут смішно дітей возять в тачках, по двоє в одній тачці! Сміхота! Смішно теж, як багато людей на велосипедах їздять, зовсім, як ті павуки, що скачуть по болоті. Панове в коротеньких штанчиках, а пані в коротеньких спідничках, дуже чудно». 

Однак ностальгія за рідним домом не покидала її: 

«Надто звідси з кам’яного і тепер дуже, занадто шумного Берліна то наші українські зелені простори здаються навіть краще раю».

Ольга та Лариса Косачівни. Берлін, весна 1899 р.

Між сонячним лікуванням і культурними відкриттями в Італії

На початку 1900-х років Леся Українка лікувалася у сонячній Італії. Побувала в Генуї, Неаполі, Венеції, Палермо, Катанії, Сан-Ремо та інших містах. Венецію вона назвала «царицею моря й краси». У Сан-Ремо відчувала себе «дома», її прийняли «як рідну»: 

«тут і тепліше, і привітніше, і природа, і люди». «Гарна сторона, – так розповідала Леся Українка про Сицилію, – загальний колорит рожево-золотий, він якось надто гармонізує з мавританським стилем сливе всіх церков і більших будов у Палермо». 

Італійців письменниця характеризувала як ґречний, привітний і веселий народ. 

«Багато тут і англічан, – писала сестрі Ользі з Сан-Ремо, – та щось вони мені з погляду не подобаються…: штивні, носа деруть; жінки все страх негарні, нагадують вираз якогось юмориста: «при виде англичанки чувствуется рыбья кость в горле». Росіян тепер тут сила! Не раз лаються на вулиці без сорома, впевняючись, що їх «никакая собака не поймет», хоча «собак» таких, як вони самі, тут повно на кожному кроці».

Піраміди, сфінкс і дух стародавньої цивілізації Єгипту

Пізньої осені 1909 року Леся Українка вперше вирушила до Єгипту. За спогадами Миколи Охріменка, який був учнем Лесі під час її перебування у Єгипті, дізнаємося, що в одному з єгипетських містечок письменниця придбала велике віяло, яке було сплетено зі стеблин трави, а також декілька мітелок від мух з бісерними ручками. 

Згадується також про арабське свято під назвою «фантазі», яке відзначається в день народження Магомета. В містах і селах влаштовували народні гуляння, проходили ярмарки. 

Лариса Косач-Квітка (сидить посередині), Микола Охріменко (ліворуч від неї) серед співмешканців пансіону «Villa Continental». Гелуан (Єгипет), сезон 1909-1910 рр.

Леся Українка також відвідувала це свято. На урочистому майдані серед різних предметів святкового характеру (різних кольорових фігурок), які були зроблені із цукру – були виставлені фігурки еротичного характеру. 

Матір Миколи Охріменка почала обурюватись щодо цього і навіть хотіла завершити прогулянку. Але Леся Українка зупинила її, сказавши: 

«Ваші хлопці досить розумні, і вигляд цих фігурок для них не матиме шкідливих наслідків». 

Значення цих цукрових фігурок пояснили компанії туристів, сказавши, що вони символізують плодовитість, достаток, дружну велику сім’ю, ідею продовження роду, подібно тому, як у християн червона крашанка символізує ідею відродження, ідею перемоги добра над злом. 

Леся Українка зауважила з цього приводу, що в неї такі здогади почали виникати відразу як тільки вона побачила ці фігурки. Про враження від Єгипту Леся Українка писала в одному з листів: 

«Бачили ми великі піраміди і великого сфінкса – се справді щось єдине на цілім світі! Ніякі картини, фотографії і т. п. не можуть дати справжнього поняття про душу сих камінних істот. Особливо сфінкс – він має велику тисячолітню душу, він має живі очі, він немов бачить вічність. А який там пейзаж перед очима в сфінкса!.. Не розчарував мене Єгипет, а ще більше причарував, і тепер тільки я зрозуміла його до кінця геніальний хист, як побувала в Каїрському музеї».

Кожна мандрівка Лесі Українки – це окрема історія, нові знайомства, враження, які назавжди залишалися у спогадах. У тих місцях, де свого часу бувала видатна українка, нині встановлено пам’ятні знаки. Ім’я Лесі Українки стало символом, який об’єднує історію і сучасність.

Галина ПИЛИПЕНКО, Анастасія БАРТНИЦЬКА

наукові співробітниці Літературно-меморіального музею Лесі Українки, м.Звягель

Нагадаємо, що в Україні стартував національний збір на встановлення пам'ятника Олені Пчілці в Гадячі. Мета проєкту – вшанування внеску Олени Пчілки у розвиток журналістики та боротьбу за українське слово за допомогою створення живого простору для об'єднання і збереження національної ідентичності.  

Збір відбувається на краудфандинговій платформі «Спільнокошт».