Район.Миргород публікує другу частину триптиха професорки Інни Черкесової «Мати-Донька, у якому три історії сплітаються в єдину нитку часу.  «Мати-Донька: хліб духовний» — про Олену Пчілку й Лесю Українку, які не дозволили стерти українську культуру. Із першою частиною можна ознайомитися за посиланням. 

Вогнярки

Мати – архітекторка світу для своїх дітей, творчиня родинного гнізда. Вона наповнювала простір своєї родини любов’ю, повагою та розумінням дітей. Навчала ростити квіти та городину, читати, писати, творити, а ще – вишивати за візерунками народної творчості, які збирала. 

Олена Пчілка навчила їх розкривати свої природні здібності, шукати власний шлях життя і досягати повного втілення таланту у золотому слові поезії. Була прикладом духовної сили, цілеспрямованості, важкої праці на ниві духовності. 

Олена Пчілка – невтомна трудівниця на шляху збереження української мови, культури, правдивої історії. Вона високо підняла прапор національної свідомості. За це її й називають матір’ю українського націоналізму — адже саме у Слові визначається глибина розуміння українськості.

Вона прищеплювала любов до історії, етнографії, літератури та культури України не лише своїм дітям, а й цілому поколінню молоді. Її ім’я стало символом Берегині духовного хліба, що живить націю знанням і самосвідомістю.

Олена Пчілка виховувала своїх дітей у дусі пізнання світу через музику, літературне слово, працю на землі та вивчення мов. Завдяки цьому вони опанували кілька мов, що допомогло їм не лише виживати у складні часи еміграції, а й створювати власне культурне середовище.

Олена Пчілка з Лесею Українкою, 1898 рік

Хвороба старшої доньки Лариси, відомої під псевдонімом Леся Українка, спонукала Олену Пчілку шукати шляхи боротьби з недугою — як фізично (безліч лікувальних заходів), так і морально. Найголовніше, вона допомогла доньці сповна розкрити її унікальний поетичний талант і підтримувала її впродовж усього життя. 

Важко навіть уявити, скільки душевних і фізичних сил мати віддала заради порятунку Лесі, скільки часу присвятила плеканню та поширенню її поезії та прози, сповнених невичерпної творчої енергії.

Мати і донька – Олена Пчілка і Леся Українка – унікальний тандем Вогнярок, котрі розсівають темряву невігластва світлом мудрості, розуму й духовності.

Це світло підсилювалося й активним громадським життям ще трьох доньок Пчілки – Ольги, Оксани, Ізидори. І в ньому інтелектуальна та духовна праця стали обороною від бездуховності, зневіри, жорстокості, неправди у післяреволюційному часі тотального руйнування і знищення основ української культури, мови, доль людей, котрі були справжньою інтелектуальною, культурною елітою суспільства.

Розорені родинні гнізда

Ольга Косач-Кривинюк, Олеся Зірка – улюблена сестра Лесі Українки, яку вона називала ласкаво і ніжно «Лілеєю золоторожевою». За фахом вона була лікаркою, але й одночасно українською письменницю, літературознавицю, перекладачкою, викладачкою, бібліографкою, етнографкою, членкиню Київської Просвіти.

Олена Пчілка й уявити не могла, які тяжкі поневіряння випадуть у другій половині життя її донькам! Мати прищепила своїм донькам розуміння приналежності до великої мови і культури України. Щасливе дитинство і юність у родинних гніздах, що творила для них мати, було знищено бездуховністю та невіглаством представників тоталітарної влади. 

Мати теж страждала від переслідувань та принижень. Від тюрми її вберіг поважний вік та хвороба. Вона пережила втрату рідних: сина Михайла, чоловіка Петра Косача, виплеканої геніальної донечки Лесі Українки. 

Боляче пережила руйнування нею зведених для щасливого життя її дітей та онуків родинних гнізд. Ці болючі зарубки на серці ятрили душу. Але реальність виявилася ще страшнішою у своїй бездушній жорстокості!

Ольга Косач-Кривнюк врятувала архіви родини, спромоглася вивезти їх за кордон і передати у надійні руки сестер Оксани та Ізидори. Але її доля була сумною. Війна розлучила її з чоловіком Михайлом Кривинюком та старшим сином Михайлом. Вони вже ніколи не побачилися.

Олена Пчілка з донькою Ольгою. 1882 рік

Ольга з молодшим сином Василем і сестрою Ізидорою потрапили до сестри Оксани у Чехію. Потім вони переїхали до Німеччини,  де у таборі переміщених осіб Ольга померла від хвороби у Аугбурзі у 1945 році Так далеко від поховань рідних людей в Україні, США, Канаді.

Оксана Косач-Шимановська – четверта дитина у родині Косачів і третя донька Олени Пчілки. Похована у Чехії. Її називають закордонною сестрою Лесі Українки та інших дітей Олени Пчілки. 

Оксану позиціонують як музикантку, перекладачку, викладачку французької мови. Остання її зустріч із мамою і рідними відбулася у 1912-1913 роках у Зеленому Гаю. Оксані більше не довелося бувати в Україні.  Із сестрами Ольгою та Ізидорою їй вдалося побачитися у Празі у 1943 році. 

Найменша донька Олени Пчілки – Ізидора Косач-Борисова. Похована у місті Піскатавей, штату Нью-Джерсі, США. Саме Ізидора стала прихистком останніх років життя своєї матусі у Києві та зберегла родинні архіви, ту частину, що вдалося вивезти сестрі Ользі. 

Хіба могла уявити мати, що її найменша донька зазнає страшного утиску від влади, зазнає жаху репресій, осудження на вісім років, роботу на лісоповалі в Онезькому таборі (Онеглаг)?! Вона зусиллями сестри Ольги та своєї доньки Олесі була визволена звідти. 

Чоловік Ізидори Косач-Борисової загинув у Пінезьких таборах Архангельської області. Й досі невідома точна дата його загибелі та місце поховання. 

Судилося Ізидорі вирватися з «лап» тоталітаризму, опинитися на іншому кінці світу – дуже далекому від рідної України, від місць щасливого життя великої сім’ї Косачів.

Ізидора пережила усіх своїх братів і сестер, стала свідком різних змін у суспільстві, але вже ніколи не повернулася на рідну землю. І тільки у 1989 році Ізидору Косач-Борисову, через 9 років після смерті, її реабілітували!  Вона зберігала архіви і пам'ять про життя своїх видатних сестер і братів і матір – унікальну жінку. 

«Острівець української самобутності, дивовижно згармонізований з довколишнім ландшафтом, перетворили на пустир. Стерлась й пам’ять про імена людей, які творили і плекали цю гармонію духу та природи». (с.57, Т. Скрипка, Родові гнізда Драгоманових-Косачів: їх устрій та культура). 

Мрії та прагнення до ідеалу розбивалися об жорстокість матеріального світу, людську зрадливість, юридичні пастки та злочинні дії влади…

Їх хотіли стерти з людської пам’яті, але ці Імена, як Івікові журавлі, прориваються крізь час жорстокого замилювання брехливими «ідеалами», крізь руйнування старого світу й побудову нового, позбавленого духовності й культури, не укоріненого у прадавнину — мовою, орнаментами, національним строєм, технологіями аграрної культури.

Мислення, сформоване українською ментальністю, мова пращурів, збагачена тисячоліттями багатою синонімікою, музика, спів, література, поезія та мистецтво — усе це визначило унікальність видатної особистості, Берегині родинного раю Ольги Косач-Драгоманової  і стало основою для виховання її дітей.

Берегиня з державним мисленням: «Дуже мене непокоїть, що врадять на мирній конференції з нашою сердешною Україною? Чи таки вона зостанеться самостійною державою, чи знов піде під «крепкую московскую руку»? Увесь час про це думаю.» (с.47 Т. Скрипка, Родові гнізда Драгоманових-Косачів: їх устрій та культура). Так передбачала патріотка України…

І ми у третій декаді 21 сторіччя теж непокоїмося цими думками. Крізь десятиліття ми спілкуємося і єдині у роздумах з великою, без перебільшення, інтелектуалкою, патріоткою України вільної, незалежної, соборної. Ми разом!

І летять у вічному Небі у Вирій Івікові журавлі пам’яті…

Інна ЧЕРКЕСОВА

професорка, заслужена діячка мистецтв України, Полтава-Луцьк

Нагадаємо, що в Україні стартував національний збір на встановлення пам'ятника Олені Пчілці в Гадячі. Мета проєкту – вшанування внеску Олени Пчілки у розвиток журналістики та боротьбу за українське слово за допомогою створення живого простору для об'єднання і збереження національної ідентичності.  

Збір відбувається на краудфандинговій платформі «Спільнокошт».