Мати й донька — це зв’язок, у якому зберігається і передається мудрість поколінь. Як Деметра й Кора-Прозерпіна у давньогрецькій міфології дарували людству хліб земний, так і Олена Пчілка та Леся Українка стали творчинями хліба духовного, рятуючи Україну від забуття, зміцнюючи її культуру, мову й самосвідомість.

Через століття ця спадкоємність оживе в сучасних історіях — у матерях і доньках, які творять і зберігають духовний код нації. 

 Ми пропонуємо до уваги читачам триптих «Мати-Донька», у якому три історії сплітаються в єдину нитку часу:

«Мати-Донька: хліб насущний» — про Деметру й Кору-Прозерпіну, які навчили людство сіяти й жати, і про сакральний сенс хліба, що єднає покоління.

«Мати-Донька: хліб духовний» — про Олену Пчілку й Лесю Українку, які не дозволили стерти українську культуру.

«Мати-Донька: нитки долі» — про Інну Черкесову та її доньку Раду Вронську, які, рятуючись від війни, відкрили для себе новий вимір українськості.

Мати-Донька натхненні грецькою міфологією

У Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського зберігається моя вузликова подвійна лялька «Мати-Донька» – образ богинь-годувальниць. На створення такої ляльки мене надихнула міфічна історія прадавніх греків про богинь Деметру і Кору-Прозерпіну, котрі врятували від загибелі людство.

Професор Олександр Найден здійснив ґрунтовні дослідження у галузі народної ляльки, описавши кілька варіантів її форм. Одна з них — подвійна лялька зі спільною рукою — зацікавила мене й наштовхнула на роздуми. 

Вона викликала асоціацію з Богинями-Годувальницями, історія яких збережена у давньогрецькій міфології. За легендою, саме богиня Деметра та її донька стали засновницями аграрної цивілізації на родючих землях Ойкумени –  частині світу, яке освоїло людство.  А це, зокрема, й землі сучасної України. 

Достатньо уважно подивитися на стародавні мапи, щоб переконатися в цьому.

Інна Черкесова з вузликовою подвійною лялькою «Мати-Донька»

Легенда про Чорне море

Протягом десятків тисячоліть майже вся Європа, аж до її південних територій, була вкрита льодовиком. Природні зміни спричинили його танення, що, своєю чергою, призвело до підвищення рівня океану та Середземного моря. 

І в якийсь момент сталася катастрофа – солоні води Середземного моря прорвали перешийок (нинішній Босфор) і вони хлинули у велике прісноводне Озеро.

Береги Озера були населеними, там вирувало життя. Але солона вода знищила всю прісноводну флору і фауну. Вода затопила прибережні території, змусивши людей рятуватися та вирушати в пошуках нових місць для життя. 

Частина з них дісталася Пелопоннесу, а Озеро перетворилося на море — Понт Евксинський, сучасне Чорне море. Поруч з Озером розташовувалася велика низина, вкрита буйною рослинністю. Давні греки називали цю місцевість Меотідою та вважали, що тут жили легендарні амазонки — жінки-воїтельки. 

З підвищенням рівня води ця улоговина також була затоплена й перетворилася на Меотідське озеро, нинішнє Азовське море.

Льодовик продовжував танути й відступати на північ, звільняючи землі, які поступово заселяли люди. Клімат ставав м’якшим, природа розквітала, забезпечуючи всіх — людей, звірів, птахів, комах — достатком їжі та ресурсів.

Інна Черкесова, графіка, 2025 рік

Кора, Деметра і Колос: як виникла аграрна цивілізація

Давньогрецький міф про богиню Деметру та її доньку Кору-Прозерпіну зберіг пам’ять про драматичні події, спричинені катастрофою, що призвела до загибелі людей і тварин у Північному Причорномор’ї та на Півдні Європи.

Флора і фауна процвітали завдяки невтомній праці Деметри та її доньки Кори. З чарівного немовляти Кора виросла в юнку дивовижної краси. Деметра залишала її з подругами-німфами на квітучій галявині посеред Гілеї – прадавнього лісу, що простягався вздовж берегів Лиману, утвореного злиттям річок Гіпанісу та Стіксу. 

На крутому березі Стіксу знаходився вхід у царство Аїда – володаря підземного світу, похмурого й жорсткого брата Зевса.

Щоночі Плутон виривався на поверхню землі на своїй колісниці, літав над нею, а одного разу, ще до заходу сонця, побачив на галявині хоровод юнок, які обсипали пелюстками троянд свою улюбленицю Кору. 

Вражений її красою, він підлетів, підхопив дівчину, кинув у свою колісницю і миттєво помчав в Аїд. Кора кричала, кликала матір, але німфи й дріади, охоплені жахом, поховалися у гущавині лісу.

Деметра почула розпачливий зойк доньки, кинулася на галявину, але там уже нікого не було. У розпачі вона перестала опікуватися земним життям, перетворившись на змучену стару жінку, що безперестанку блукала берегами лиману, лісами й степами, шукаючи свою дитину. 

Без її турботи рослинний світ почав гинути, а з ним – і комахи, птахи, звірі, люди. Це стало першою великою катастрофою – голодомором в Ойкумені.

Знесилені від голоду, люди благали допомоги у богів. Зевс, почувши їхні молитви, переконав Плутона відпустити Кору. Проте володар підземного світу, не бажаючи розлучатися з нею назавжди, дав їй зернятко граната, щоб вона обов’язково повернулася до нього. Разом із їхнім сином Плутон підняв Кору на землю.

Зустріч матері й доньки, Деметри та Кори-Прозерпіни, принесла всесвітню радість. Природа ожила, бджоли знову почали збирати нектар, птахи заспівали, а люди знайшли плоди, ягоди, коріння для поживи. Але Деметра зрозуміла – щоб запобігти майбутнім бідам, людям потрібно дати Колос – зерно, яке годуватиме їх не один рік.

Разом із Прозерпіною вона навчила людей вирощувати хліб: коли і як обробляти землю, сіяти, жати, молоти зерно та пекти хліб. Вона запрягла у колісницю крилатих грифонів, посадила на неї свого онука – сина богів – і відправила нести Колос по всій Ойкумені. Так на наших землях зародилася аграрна цивілізація – народ Колосу.

На мисі Гіпполай люди побудували храм богиням-годувальницям. Там вони приносили у дар ляльок, виготовлених із соломи чи клаптів тканини: Мати й Доньку, з’єднаних єдиною рукою. Це символізувало нерозривний зв’язок поколінь. Вважалося, що розірвати цю єдність – означає накликати катастрофу.

На стінах напівзруйнованого античного склепу Деметри (м. Керч, Крим) збереглися давні фрески: момент викрадення Плутоном Кори і портрет самої Деметри, богині-матері з великими сумними очима.

Викрадення Прозерпіни Плутоном. Склеп Деметри. Керчь (Крим)

 Подвійна лялька як символ єдності матері й дитини

З дитинства мені запам’яталися розповіді дорослих про давній храм богині, який, за легендами, існував із незапам’ятних часів на схилах Бузького лиману. Говорили, що навесні до нього приносили кошики з хлібом і лялечками, скрученими з соломи та прикрашеними колосками, взятими зі снопів-дідухів.

У наукових працях дослідників із Миколаєва Юрія Котляра та Анатолія Золотухіна визначаються можливі місця розташування храму Деметри. Юрій Котляр підкреслює, що вчені не дійшли єдиної думки щодо точного місця як мису Гіпполай, так і храму Деметри на ньому. Він цитує Геродота, який описував цю місцевість і згадував храм богині.

Анатолій Золотухін у своїй книжці «Гомер. Іманентна біографія» доводить, що сучасну річку Південний Буг Геродот називав Гіпанісом, а ще раніше Гомер — Коцитом, що в перекладі означає «ріка Плачу». 

Це ім’я пов’язане з гірко-солоними водами річки. Юрій Котляр вважає цю гіпотезу обґрунтованою та припускає, що саме на берегах Коциту міг знаходитися храм Деметри.

Образ Богинь-годувальниць – Матері й Доньки – зберігає пам’ять про прадавній світ, коли Понт Евксинський ще був прісноводним озером, а люди тільки вчилися виживати у природі, яка могла бути як щедрою, так і безжальною.

 Жінка-мати була основою родини. Вона оберігала житло, підтримувала вогонь, годувала, лікувала, виховувала й кохала.

Уже у XX столітті на березі Бузького лиману були знайдені рештки споруди, які можуть належати першому храму Деметри. Неподалік виявили давнє місто (умовна сучасна назва «Дикий сад») – ровесника легендарної Трої. 

Тут плавили бронзу, будували вітрильники, ходили річками та морями, поширюючи культ богинь-годувальниць – Деметри та Кори-Прозерпіни, які, за легендами, навчили людей вирощувати жито і пшеницю.

Колоски, мереживо, тасьма: народження ляльки-оберега

Для створення моєї подвійної ляльки я використала лляні нитки та тканини з українським орнаментом, узорну тасьму й лляне мереживо. Для вінків-корон (стефаній) були взяті колоски пшениці з торішнього дідуха, якими я прикрасила лялькові голівки.

Конструкція тулуба ляльок дозволяла протягнути крізь них єдину скручену з тканини форму, кінці якої були зав’язані й сховані всередині більшої лялькової фігури – образу Деметри. Це створювало враження, ніби мати тримає доньку за підняті ручки. До рук лялечок я прив’язала колоски пшениці, що символізують дар богинь-годувальниць.

Ляльки закріплені на підставках, що підкреслює їхню цілісність і нерозривний зв’язок. Так народився образ подвійної лялькової форми Богинь-годувальниць, тих, які дали людству хліб насущний.

Інна ЧЕРКЕСОВА

професорка, заслужена діячка мистецтв України, Полтава-Луцьк

Нагадаємо, що в Україні стартував національний збір на встановлення пам'ятника Олені Пчілці в Гадячі. Мета проєкту – вшанування внеску Олени Пчілки у розвиток журналістики та боротьбу за українське слово за допомогою створення живого простору для об'єднання і збереження національної ідентичності. 

Збір відбувається на краудфандинговій платформі «Спільнокошт».