Не тільки мати Лесі: театр «Гармидер» руйнує міфи про Олену Пчілку

Чи знали ви справжню Олену Пчілку? Театр «ГаРмИдЕр» із Луцька відкрив її для глядацької аудиторії зовсім іншою — і цей образ зворушив сотні сердець. Покази вистави «ПЧІЛКА» у Полтаві та Гадячі зібрали майже 250 глядачів і понад 60 тисяч гривень на пам’ятник Олені Пчілці в її рідному місті. 

Люди приходили родинами, колективами, приїздили з сіл і сусідніх громад.  Найстаршою глядачкою стала 84-річна Ніна Назаренко, колишня викладачка режисури, для якої ця вистава стала особливою насолодою. Наймолодшою – 7-річна Софійка Дементій, чий батько служить у ЗСУ. 

Як народжувалася вистава, чим вражає Олена Пчілка і як її ім’я повертається сучасникам — читайте в інтерв’ю Світлани Новікової  з режисеркою Русланою Порицькою та акторкою Наталкою Шепель.

Розповісти про Олену Пчілку через театральне мистецтво

— Руслано, вітаю! Вистава про Олену Пчілку стала справжньою подією. Як народилася ця ідея?

— Вітаю! Насправді ідея визрівала давно, але остаточним поштовхом стало підписання договору про співпрацю у кабінеті ректора Волинського національного університету імені Лесі Українки. Саме там ми дізналися, що готується 12-томне видання, присвячене Олені Пчілці. 

Усі були вражені, наскільки ця постать є незнаною, невідкритою для суспільства. Ми зрозуміли, що можемо розповісти про неї через театральне мистецтво – небанально, чуттєво, під іншим кутом.

Акторка Наталка Шепель в образі Олени Пчілки. Фото Тетяни Симітко.

— Виставу готували у короткі терміни – лише за два місяці. Як це вплинуло на процес?

— Це був справжній виклик! Але водночас це стало і великим плюсом, адже ми настільки глибоко поринули у світ часів Олени Пчілки, що жили цим проєктом щодня. Працювали з науковцями, читали архівні документи, робили інтерв’ю. 

І головне – ми вирішили відійти від традиційної біографічної вистави. Адже біографію можна прочитати, а ми хотіли передати дух цієї видатної жінки, її енергію.

— І тому у виставі немає буквального перевтілення в Олену Пчілку?

— Саме так. Наталка Шепель не грає роль Олени Пчілки в традиційному акторському розумінні, а взаємодіє з нею через власний досвід, спогади, відчуття. Вона веде діалог із глядачем, дозволяючи відчути цю постать на особистому рівні.

— Ви використовуєте інтерактивні елементи у виставі. Як це працює?

— Це ще один важливий експеримент. Олена Пчілка сама ставила вистави, писала мініатюри, любила залучати друзів і близьких. Ми вирішили, що це чудова можливість інтегрувати глядачів у процес. Наприклад, вони можуть стати персонажами історії, такими як, наприклад, Михайло Грушевський. Це додає глибини взаємодії та єднання.

. Акторка Наталка Шепель в інтерактивному діалозі з глядачками вистави. Фото Тетяни Симітко.

— Вистава також стала частиною благодійного проєкту. Як виникла ідея збору коштів?

— Наші партнери – Національна мережа гіперлокальних медіа Район.іn.ua розповіли нам, що у Гадячі планується встановлення пам’ятника Олені Пчілці. Це прозвучало як знак, що наша робота може мати ще й практичне значення. Перша вистава в рамках цього збору відбулася саме в Луцьку, в театрі «Адреналін».

— Чи плануєте покази в інших містах або за кордоном?

— Так, ми хочемо подорожувати Україною, бо щоразу після вистави чуємо від глядачів: «Ми нічого про неї не знали!». У радянські часи образ Олени Пчілки подавався однобоко, а зараз ми маємо змогу відкрити її заново. 

Щодо закордону – це питання складніше, бо тема дуже глибоко вкорінена в український контекст. Але якщо буде запит від української діаспори – ми готові.

— Якою ви бачите місію цієї вистави?

— Олена Пчілка була не просто матір’ю Лесі Українки. Вона була потужною культурною діячкою, видавчинею, журналісткою, режисеркою. Наша місія – показати її такою, якою вона була насправді: сильною, вільною, інтелектуальною. І якщо після вистави хоча б одна людина захоче дізнатися більше – значить, ми зробили все правильно.

Маленькі і дорослі глядачки з подарованою газетою «Рідний край. Газета Гадяцького земства». Фото Тетяни Симітко.

Багатогранна постать Олени Пчілки: спалах світла, що іноді засліплював

— Наталю, ви глибоко занурилися в особистість Олени Пчілки під час роботи над виставою. Що найбільше вас вразило в цій постаті?

— Найбільше мене вразили ті пласти її особистості, які відкривалися один за одним, коли ми працювали з матеріалами – текстами, листами, спогадами. У школі та навіть в університеті нам подавали її однобоко: як маму Лесі Українки, як дитячу письменницю. 

Але коли перед нами почала розгортатися її справжня, багатогранна особистість, це було як спалах світла, що іноді засліплював.

Мене вразило її унікальне поєднання жіночності, делікатності і разом з тим жорсткості й безкомпромісності. Про неї згадують як про мілітарну жінку, яка вміла бути твердою, коли цього вимагали обставини. Але водночас вона була елегантною, берегла традиції, вміла красиво вдягнутися, подати себе.

І ще одна грань характеру цієї сильної жінки – її здатність переживати втрати. Вона поховала свою доньку Лесю, первістка Михайла, чоловіка, втратила дім. Але щоразу знаходила в собі сили відроджуватися, відшукувала нові точки опори. Це вражає.

— Як глядачі та глядачки реагують на виставу? Чи є історії, які вас особливо зачепили?

— Реакція публіки – це завжди щось неоціненне. Особливо зворушує, коли на виставу приходять діти середнього і молодшого шкільного віку, які нічого не знали про Олену Пчілку. Вони підходять після вистави, дякують, хочуть доторкнутися до костюма, зачепити пояс. У їхніх очах – зацікавлення, навіть захоплення цією жінкою.

Вражає і реакція старшого покоління. Особливо запам’ятався момент у Гадячі, коли одна жінка була вбрана в картату спідницю, схожу на ті, що носила Олена Пчілка. Вона підійшла і сказала: «Я знала, що маю бути тут». Це такі моменти, від яких просто тане серце.

Часто після вистави люди зізнаються, що відкрили для себе абсолютно нову постать, що їм хочеться читати, дізнаватися більше. Це і є наша місія – повертати українцям їхні великі імена, допомагати їм сяяти знову.

Щирі обійми вдячності за лаштунками сцени ККЗ «Дружба». Фото Тетяни Симітко.

— А як ви уявляєте Олену Пчілку, якби вона жила сьогодні? Яку б роль вона відігравала у суспільстві?

— Вона точно була б невгамовною! Це була людина дії, яка не могла залишатися осторонь життя держави і людей. Вона була б і громадською діячкою, і письменницею, і, можливо, працювала б у науці. 

Мені здається, що вона могла б очолювати медіахолдинг або велике видавництво, бо мала дуже сильне редакторське чуття.

Олена Пчілка точно організовувала б мистецькі ініціативи, впливала б на культурні процеси. І я впевнена, що вона підтримувала б українську армію, бо завжди мала гостре відчуття справедливості й відповідальності за майбутнє нації.

Наталка Шепель залишає автографи на сторінках видання «Рідний край. Газета Гадяцького земства». Фото Тетяни Симітко.

— Що кожен та кожна із нас може зробити, щоб пам’ять про Олену Пчілку не зникала?

— Найпростіше – читати її твори, поширювати знання про неї, розповідати дітям. Олена Пчілка залишила величезний спадок – літературний, фольклорний, видавничий.

Ось, наприклад, уже вийшов друком 12-томник її творів, листів, спогадів. Волинський національний університет уже має ці примірники, і 3 березня відбулася його презентація. Ми маємо цей спадок – він доступний, його можна потримати в руках, перечитати, осмислити.

Але важливо, щоб ім’я Олени Пчілки звучало не тільки в академічних колах, а й на сцені, в кіно, в медіа. Ми можемо організовувати флешмоби, творчі ініціативи, вшановувати її пам’ять у найрізноманітніших формах.

І, звісно, пам’ятник у Гадячі – це буде ще одна важлива подія. Це не крапка, а знак оклику. Маркер того, що ми пам’ятаємо своїх великих, шануємо їх і повертаємо їхні імена у свідомість нації.

– Дякую за розмову! Сподіваюся, що ваша вистава ще багато разів буде відкривати глядачам постать Олени Пчілки.

Нагадаємо, що в Україні стартував національний збір на встановлення пам'ятника Олені Пчілці в Гадячі. Мета проєкту – вшанування внеску Олени Пчілки у розвиток журналістики та боротьбу за українське слово за допомогою створення живого простору для об'єднання і збереження національної ідентичності. 

 Збір відбувається на краудфандинговій платформі «Спільнокошт».