У Нью-Йорку (США), в  Українському Народному Домі, відбулося доброчинне зібрання, організоване проєктами «Шана у світі великим українцям» та «Родинна сорочка».  Побувала у Нью-Йорку і гадяцька сорочка, яка внесена до списку нематеріальної культурної спадщини України.

Однією із організаторок заходу стала Валентина Шемчук — заслужена працівниця культури України, відома на Гадяччині своїми ініціативами, зокрема встановленням пам’ятних дошок Олені Пчілці та Лесі Українці. 

Редакція видання Район.Миргород цікавилася у пані Валентини, як діаспора у США  зберігає українські традиції та допомагає рідній країні. 

 Проєкт, що об'єднує українців та українок

– Розкажіть, як народилася ідея проєкту «Родинна сорочка»?

– Усе почалося із бажання об’єднати українців і українок за кордоном і знайти спосіб, як ефективно підтримати батьківщину. Ми розуміли, що українська культура — це наш унікальний інструмент у світі. «Родинна сорочка» стала не просто мистецьким заходом, а символом єдності й ідентичності. Зібрані під час події кошти — 4550 доларів — передані захисникам і захисницям України, зокрема підрозілу «Месники» Сил спеціальних операцій ЗСУ  та на збереження історичної спадщини, зокрема хати Скрипників-Петлюр у Полтаві.

–  Як військові відреагували на такі ініціативи?

– Їхня подяка була зворушливою. Відчуття, що наша робота дійсно допомагає, додає сили йти далі. Ми отримали від них лист із вдячністю і це стало нагадуванням, наскільки важливо підтримувати наших захисників та захисниць.

–  Чому саме ви передали кошти на відновлення хати Скрипників-Петлюр у Полтаві?

– Ця хата не просто будівля, а історичний символ. Тут народився і виростав Перший Патріарх Української Православної Церкви Мстислав (Степан Скрипник). Збереження таких пам’яток – це наш обов’язок перед майбутніми поколіннями. Ми хочемо, щоб світ знав і шанував нашу спадщину.

– За рахунок чого вдалося зібрати кошти під час заходу?

– Кошти збиралися з пожертв гостей, продажу квитків та благодійних лотів. Серед лотів були картини «Слава Україні!» з автографом автора Марка Шульца, роботи казахстанської художниці Софії Серьогіної, зокрема її полотна «Час обрав нас» і «Біль». 

Також були представлені вінки дизайнерки Мирослави Юрків-Ціховляс та казахські національні прикраси, які надіслала організація «Українки в Казахстані», голова Лариса Лещинська. Кожен внесок — це частина нашої спільної мети.

– Хто підтримував цей захід і допомагав у його організації?

– Головна сила проєкту – це команда. Разом із Наталею Демочко та Тетяною Теслюк ми створили простір, де кожен міг долучитися чи через пожертви, чи через участь у заході. 

Крім того, нас підтримали партнери, серед яких Український Народний Дім, Генеральне консульство України в Нью-Йорку, Українська Православна Церква США.

 Також долучилися відділи Союзу Українок Америки: 30-й – голова Леся Бойко (Йонкерс), 64-й – Наталя Добровольська (Нью-Йорк), 147-й – Катерина Воїнова (Остін); Brighter Ukraine Foundation, ресторан «Veselka», J. Baczynsky East Village Meat Market. 

До нас приєдналися партнери з різних куточків США та світу – етнографічний проєкт «Батьківська хата. Homestead», співорганізаторки якого Оленка Браво і Наталя Стурджілл прилетіли зі штату Техас, та об’єднання «Українки в Казахстані». Це справді була колективна робота, і я безмежно вдячна всім, хто долучився.

Двадцять сім строїв, двадцять сім історій родин 

– Пані Валентино, чи могли б ви детальніше розповісти які акценти були головними під час заходу.  

– Презентація національних строїв стала центральним елементом нашого вечора. Ми представили 27 унікальних жіночих і чоловічих костюмів ХІХ-ХХ століть з колекції Тетяни Теслюк із Йонкерса. 

Пані Тетяна — це людина з неймовірною любов’ю до української культури. Вона не лише зберігає ці скарби, а й щедро ділиться ними, подарувавши частину колекції Українському музею в Нью-Йорку.

– Що особливого  в цих строях і як їх сприйняли гості?

– Кожен костюм розповідає свою історію, представляючи різні етнографічні регіони України: Київщину, Галичину, Лемківщину, Полтавщину, Поділля, Буковину та багато інших.  Це не просто одяг, це культурний код нашого народу. Крізь кольори, узори, тканини можна прочитати нашу історію, дух, любов до землі. Окрім історичних костюмів, ми також презентували вишиті сорочки Наталі Демочко. 

Співають Владислав та Устин Чорні

– Що вирізняє її роботи?

– Наталя Демочко — талановита мисткиня, яка створює вишиті сорочки з унікальними орнаментами. Вона зберігає давні узори, але водночас додає своє, сучасне. У її роботах — тепло житнього поля, синь неба, віра в нашу перемогу. Це мистецтво, у якому наша самобутність і сила. 

– Пані Валентино, хто демонстрував цей національний одяг?  Розкажіть, як це відбувалося.

– Родини стали душею нашого вечора. Вони демонстрували убрання своїх предків, що передавалися з покоління в покоління. Кожен костюм — це окрема історія, сповнена радості, боротьби й любові. Наприклад, Зеновія Брегін зі Львівщини прикрасила свою сукню весільними рушниками, як символом щасливого подружнього життя. 

Її донька Тетяна одягнула оксамитовий горсет прабабусі Марії, яка пережила виселення під час операції «Вісла».

– Яке враження справили ці родинні історії на гостей заходу?

– Люди бачили не просто одяг, а життя тих, хто його носив. Особливо зворушливо виглядали костюми з Гуцульщини, Наддніпрянщини, Полтавщини. Наприклад, родина Рожаловських із Івано-Франківщини вдягнула строї, які вони дбайливо зберігають як доказ єдності України. Родинні історії роблять культуру живою. Це не просто музейні експонати, а частинка серця кожної родини. Вони показують, як одяг допомагав зберігати нашу ідентичність навіть у найскладніші часи.

Особливий гість благодійного вечора 

– Пані Валентино, розкажіть, що відбувалося під час заходу «Родинна сорочка», окрім демонстрації строїв.

– Зібрання відкривалося словами присвяти, якими ми вшанували українські традиції та наших героїв. Сцену прикрасила картина «Слава Україні!» Марка Шульца, відомого американського художника, який разом зі своєю дружиною, художницею Деніс Прауелл, активно підтримує Україну. 

Було неймовірно відчути, як мистецтво об’єднує людей навколо нашої спільної мети.

Ми запросили на подію особливого гостя — захисника Донецького летовища Сергія Марчука. Його зустріли стоячи, з квітами та гучними оплесками. Це була зворушлива хвилина. Він зараз проходить протезування та реабілітацію в США завдяки Organizing Ukraine Relief Foundation під керівництвом Поліни Бурякової-Олексій. Присутність Сергія нагадала всім, заради чого ми працюємо — наших героїв.

До гостей звернулися консулка Генерального консульства України в Нью-Йорку Наталя Мусієнко, Президентка Союзу Українок Америки Наталя Павленко, представниця кримськотатарського народу в ООН Айла Баккаллі та інші. 

Усіх нас об’єднало бажання допомагати Україні та зберігати нашу культуру. Це були промови про підтримку, віру та важливість єдності. Благословив зібрання отець Василій Пасакас, секретар Предстоятеля Української Православної Церкви США Митрополита Антонія.

– Пані Валентино, хто того вечора представляв українське музичне мистецтво?

– Ця програма була особливою, бо об’єднала талановитих українських виконавців і виконавиць із різних куточків США. Українські народні та авторські пісні виконали Анна Косачевич із Парсіппені, Валерія Вовк із Бостона, Софія Мельник, Владислав і Устин Чорні, піаністка Любов Шмотолоха та саксофоніст Ростислав Харевич — усі вони з Нью-Йорка. Їхні виступи стали справжнім уславленням української музики, освідченням рідному слову й батьківщині.

– Що відчувала аудиторія під час виконання цих творів?

– Це були миті єднання й гордості. Спів і українська музика торкнулися сердець кожного з нас, нагадуючи, заради чого ми боремося. Мистецтво було не лише розрадою, а й закликом до поступу, до перемоги України.

Валентина Шемчук з організаторами та учасниками зібрання

– Подія також включала літературну складову. Що особливого привнесли автори у цей вечір?

– На заході пролунало поетичне слово Оксани Антонів із Нью-Йорка, лауреатки Міжнародного фестивалю-конкурсу «Мистецькі промені України». Її вірші — це гімн усій нашій спадщині: мамі, синам-захисникам, рідній землі. 

Щемним був виступ Людмили Галай із Йонкерса, референтки з питань опіки 30-го Відділу Союзу Українок Америки. У своїх сповнених віри віршах авторка черпає натхнення з творів Тараса Шевченка. Поезія і музика створили особливу атмосферу. 

Вона була пронизана любов’ю до рідного краю, гордістю за наш народ і вірою у новий час України. Ця синергія мистецтва та слова зробила подію ще потужнішою.

Дуже символічним став момент із розгортанням прапора України.  Всеволод Мирний разом зі своїми однодумцями Володимиром та Захаром Сениками й Олегом Венгером розгорнули український прапор як символ нашої спільної мети – перемоги України. Ці хвилини об’єднали всіх у залі, ще раз підкресливши, що культура, як і боротьба, — наша спільна справа.

Культура, духовність та підтримка захисників 

– Ви модерували захід, створювали сценарій і поетичні присвяти. Що для вас було найголовнішим у цьому процесі?

– Для мене важливо було передати через слова глибину нашої культури, її значення для всіх нас. Я прагнула, щоб кожна присутня людина відчула гордість за свою спадщину, зрозуміла, що культура — це наш духовний щит. 

І аудиторія дуже тепло реагувала на цю частину програми. Люди аплодували, захоплювалися, дехто навіть не стримував сліз. У ці моменти я зрозуміла, наскільки сильний наш зв’язок із традиціями і як важливо їх берегти. Консулка України Наталія Мусієнко назвала нашу працю безцінною. 

– Що для вас означають такі слова підтримки?

– Це надихає і викликає щиру вдячність та закликає до нової праці. Ми робимо це заради нашої землі, заради майбутніх поколінь, і слова підтримки підтверджують правильність нашої діяльності. 

– Пані Валентино, проведення таких масштабних заходів, як «Родинна сорочка», потребує великої команди та допомоги. Кому ви ще особливо вдячні за підтримку цього вечора?

– Ми щиро вдячні звукорежисеру Василеві Чорному та відеорежисеру Олександрові Сенику за їхню професійну й безкорисливу допомогу. Вони завжди підтримують українські події в Нью-Йорку, забезпечуючи якісне технічне супроводження. Така підтримка надзвичайно важлива для успішного проведення наших ініціатив.

Валентина Шемчук дарує квіти захисникові України Сергієві Марчуку

– Ви завжди наголошуєте на значенні допомоги захисникам і захисницям України. Чому ця місія для вас така важлива?

– Наші воїни — це герої, які жертвують своїм життям заради нашого майбутнього. Ми не можемо стояти осторонь, поки вони боронять нашу землю. Кожна пожертва — це підтримка для тих, хто щодня ризикує заради свободи. 

Ми також шануємо пам’ять тих, хто віддав своє життя за Україну. Їхній подвиг надихає нас.

– У своїх словах ви також говорите про духовність як важливу складову. Чому це так актуально сьогодні?

– Війна – це не лише битва за території, це боротьба за нашу ідентичність, нашу культуру і дух. Підтримуючи духовність, ми зберігаємо те, що робить нас українцями. Культура, традиції, мова — це все наші символи, які ми захищаємо разом із кордонами.

– Як реагує українська громада в США на такі ініціативи, як  «Родинна сорочка»? 

– Дуже тепло. Люди приходять, щоб відчути себе частиною українського світу, підтримати одне одного і, звісно, допомогти батьківщині. Вони розуміють, що кожен внесок має значення, адже йдеться про захист нашої свободи та збереження культури.

– Що ви скажете всім, хто долучився до цієї події і допомагає Україні?

– Я хочу подякувати кожному і кожній, хто підтримує Україну в цей складний час. Разом ми створюємо сильну і єдину спільноту, яка здатна долати будь-які труднощі. Наші зусилля мають значення, і разом ми неодмінно здобудемо перемогу!

Нагадаємо, що в Україні стартував національний збір на встановлення пам'ятника Олені Пчілці в Гадячі. Мета проєкту – вшанування внеску Олени Пчілки у розвиток журналістики та боротьбу за українське слово за допомогою створення живого простору для об'єднання і збереження національної ідентичності. 

Збір відбувається на краудфандинговій платформі «Спільнокошт».