Олена Пчілка переїхала на проживання до рідного Гадяча після смерті доньки Лесі Українки у 1913 році. Тут вона вела активне громадське життя. Своєю активною діяльністю надовго залишилася в пам`яті гадячан. 

Уперше бачили живу письменницю

Одним з тих, хто бачив за життя Олену Пчілку,  був колишній керівник народного театру при Гадяцькому районному будинку культури Олексій Боцула. Його слова на початку 70-х років минулого століття записав Григорій Шанько, поет із Ціпків.

Як згадує Олексій Боцула, їхня зустріч відбулася у 1914 році, коли він навчався у Гадяцькій вищій початковій школі. Вчителька запропонувала їхньому класу піти до Народного дому, який був на той час осередком культурних заходів. 

 Ми гуртом зайшли до невеликої зали для глядачів. Згодом з-за куліс до нас підійшла невисока на зріст, немолода вже, але досить жвава жінка. Це письменниця Олена Пчілка. Ми  були трохи здивовані, бо вперше бачили живу письменницю. Але наше здивування вона хутко погамувала. Лагідно до нас привітавшись, запропонувала всім сісти і послухати одну із її п'єс  «Весняний ранок Тарасовий», — згадував Олексій Боцула. 

 Олена Пчілка запропонувала декому із дітей  зіграти ролі дійових осіб п'єси. Олексієві Боцулі дісталася роль юного Тараса. Олена Пчілка, як авторка дитячого священнодійства, була і режисеркою, і постановницею. 

Учителька-гадячанка Я.Потурнак бачила Олену Пчілку у період свого навчання у гімназії. У одному із листів до літературознавця Андрія Чернишова, автора збірки літературно-критичних праць «Невмирущі» вона писала: 

 «Олена Петрівна давала свої дитячі п'єси для постави силами учнів Вищої початкової школи. На репетиціях бувала сама , проспівувала диригентові мелодії пісень, які виконувалися в п'єсах. Узимку пішки приходила з Зеленого Гаю до міста, іноді залишилась ночувати у вчительки А.С.Макарової». 

Антоніна Макарова останні роки свого життя мешкала у Гадячі на вулиці, яка нині має назву Гетьманська в будинку №6. Вона зблизька знала родину Косачів-Драгоманових, товаришувала із Лесею Українкою та близько спілкувалася із Оленою Пчілкою. 

Антоніна Макарова так описала її портрет у листі до Андрія Чернишова: 

«Обличчя було привабливе, родимки – темненькі плямочки тільки прикрашали його, а чудові очі такі розумні, трохи суворі, сірі з фіалковим відтінком назавжди залишились в моїй пам'яті». 

Ганьба Крамаренкові! 

Колишній директор Гадяцької районної бібліотеки ім. Лесі Українки Георгій Тулюпа зустрів Олену Пчілку під час свого навчання у школі. Ось як він згадував це знайомство: 

 «Це було вже після революції. У школі прокотився слух, що до нас завітає письменниця Пчьолка. Ми, діти, уявляли її якось по-іншому. Але побачили вже немолоду жінку з палицею, одягнену в темне вбрання. Енергійно піднімаючись на другий поверх, вона звернула увагу на виставлене погруддя класика марксизму. Це призвело її в гнів. «Тут не має місця пам'яті Драгоманова», — виявила вона своє невдоволення вголос.

Пізніше батько Георгія Тулюпи, який був учителем цієї школи, розповідав, що Олена Пчілка таки домоглася того, що  школа стала носити ім'я Драгоманова. Хоч і на короткий час. 

Петро Одарченко, уродженець села Римарівки, учень Гадяцької хлоп`ячої гімназії, відомий педагог, дослідник-літературознавець, мовознавець та критик залишив чи не найяскравіший спогад про Олену Пчілку, який характеризував її ставлення до радянської влади.  У своїй книзі «Мені 100 років» він писав:

 «1920 рік. День Шевченка проголошений народним святом. Увечері того дня в залі гімназії було влаштовано урочисте Шевченківське свято. На сцені бюст Шевченка, огорнутий жовто-блакитним прапором. Коли в залу увійшли представники радянської влади, то розпорядник свята встигнув заховати жовту сторону прапора. Олена Пчілка розгорнула прапор, щоб видно було обидва кольори». 

Комісар Крамаренко порвав прапор. У відповідь на цей вчинок Олена Пчілка голосно вигукувала: «Ганьба Крамаренкові!».

Нагадаємо, що в Україні стартував національний збір на встановлення пам'ятника Олені Пчілці в Гадячі. Мета проєкту – вшанування внеску Олени Пчілки у розвиток журналістики та боротьбу за українське слово за допомогою створення живого простору для об'єднання і збереження національної ідентичності. 

Збір відбувається на краудфандинговій платформі «Спільнокошт».