У родині Ольги та Петра Косачів було шестеро дітей: чотири доньки та два сини. Звісно, як й усі діти, вони гралися іграшками. Зрозуміло що дівчатка гралися ляльками. А якими саме ляльками гралися доньки Олени Пчілки? На це питання на Район.Миргород спробувала відповісти професорка, заслужена діячка мистецтв України лялькарка Інна Черкесова. 

Усе почалося із фото

Натрапила у соцмережі на цікавий для мене матеріал з фото антикварних ляльок. І аж дух захопило! На фото була лялька дуже схожа на ляльку зі світлини подружжя Косачів з молодшими дітками. Подумалося: а може, це та сама лялька, що дивом збереглася у часі й просторі?

Пошук відповіді на це питання розкрив картину часу Модерну: сприйняття оточення природного і людського, визначення ціннісних орієнтирів, улаштування побуту і, головне, проблеми виховання та навчання дітей у колі українського дворянства – нащадків гетьманів.

Дослідниця біографії Лесі Українки Тамара Скрипка на основі родинних архівів, які зберегла наймолодша донька Олени Пчілки Ізидора Косач-Борисова, видала альбом «Родові гнізда Драгоманових-Косачів: їх устрій та культура». Серед сімейних фотографій є одна світлина, що привертає увагу.

На світлині (Луцьк, 1889) збережені образи Ольги та Петра Косачів з найменшими дітками – семирічною Оксаною, Ізидорою, якій виповнився рік, та п'ятирічним сином Миколою.  На світлині є й іграшки дітей.

Праворуч біля Оксани на стільці, що не цілком увійшов у площину фото, бачимо фігурку великого собаки, а за нею ляльку з темним волоссям, що майже закриває лоб. Сукня темна, рукава з буфами за модою того часу. 

На фото: Ольга та Петро Косачі з найменшими дітьми (зліва направо) доньками Оксаною та Ізидорою і сином Миколою. Луцьк, 1889 рік.

«Китайська» лялька родом із Німеччини

Лялька, яка зображена на світлині, невеликого розміру, визначається як тип ляльок «китайська – China Doll» з формованим чорним волоссям. Їх тисячними накладами виготовляли у Німеччині та розсилали по Європі й всьому світу. 

«Китайська» лялька – голова з нагрудною пластиною (бюстик) з глазурованого бісквіта (порцеляни). Серед споживацької маси чомусь вважалося що, якщо порцеляна, то це саме китайський товар. 

Якість європейського каоліну (білої глини – основи порцеляни) нічим не поступається китайському. Лялька належить до типу «Low Brow – низький лоб» – зачіска спущена низько на лобі до брів. 

У цьому типі ляльок фарфорово-бісквітною була голова з нагрудною пластиною. Така пластина кріпилася до тулуба ляльки, який було пошито з якісного полотна або тонкої шкіри та набито крихтою пробки або дерев'яною стружкою. 

Ручки до ліктів та ніжки до колін теж були з глазурованого бісквіта і кріпилися до шитої частини. Такі ляльки виготовлялися приблизно з 1830 і до початку 20 століття. Очі були намальовані як і брови, і рожеві губки закритого ротика. 

Голова ляльки із нагрудною пластиною кріпилася до тулуба, який був виготовлений з якісного полотна або тонкої шкіри та набитий крихтою пробки або дерев

«Не знаю, де тая голова поділась»

Цікавим є абзац з листа Олени Пчілки до своїх старших дітей Михайла та Лесі у Київ. Олена Пчілка гостювала у Києві недовго, заклопотана справами родини повернулася до Колодяжного і…

«Ах, Лесічко, яке горе тяжке! Тож я зовсім була в Київі забула за Лільчину голову. І казала ж Лілі: «Не давай тепер, бо їду на короткий час», ‒ ні, таки […]. А тепер я навіть [і не знаю,] де тая голова поділась! Пуц каже, що положив у сундук. Якби в кошичок, то попалось би мені на очі, а то в сундуку, ‒ ну, я й забула «навіки»! Будь ласкава, Лесічко, заспокой мене швиденько пісьмом, що хоть тая голова єсть, а то я все думаю, може, вона викинулась, як ми доставали вещі з сундука ще в Мішіній хаті або й потім у твоїй. Пошукай зараз». Оригінал листа після 24 березня (5 квітня) 1889 р

Читачам напевно не зрозуміло про яку «голову» йдеться у листі Олени Пчілки. Точно стверджувати неможливо зараз, але за логікою можна  визначити, що мова йде по порцелянову голову ляльки, до якої або було потрібно підібрати тулуб і сукні, або голова була пошкоджена і потрібно було підібрати за розмірами таку ж саму, щоб прикріпити до тулуба. 

Емоції матері зрозумілі: ще до різних проблем додався клопіт з іграшковою головою. Але вона поважає свою донечку і не хоче, щоб вона ображалася, тому й пише такого листа. (лист 128. До М. П. Косача і Лесі Українки): 

 «Ти, Зеїчко, купи собі шнурок голубого намиста, як купуватимеш рукавички. Попросиш Шуру піти з тобою. Підіть уже всі троє з Макою і купіть отсі річі, що просимо. Там, може, де і про направляння кукол спитаєте (колись такий магазин був на Фундукл[еївській] улиці, коло театра драмат[ичного], близько колегії)» (виділення наше, правопис з оригіналу). 

На сьогодні за описом Олени Пчілки зрозуміло, що той магазин знаходився на вулиці Богдана Хмельницького (Фундуклеївська) між номерами 5 і 9 (вулицю Фундуклеївську перейменували на Богдана Хмельницького у 1993 році).

Інтригує і багатьом читачам може бути не зрозумілим оте «направляння кукол». Це можна зрозуміти як стиль спрямування моди, розповсюджувачками чого були закордонні ляльки у модних фасонах. 

Ляльки та стиль молодої Ольги Драгоманової 

Невідомо якими ляльками гралася у дитинстві сама Ольга Драгоманова. Але є зрозумілим її прохання до своїх дітей у листі запитати про направлення ляльок у, напевно, галантерейному магазині на вулиці Фундуклеївській. Вона знала його з часів своєї юності, коли навчалася в Інституті шляхетних дівчат Агати Нельговської. 

На фотографіях періоду навчання Ольги Драгоманової у Києві видно, що молода красуня наслідувала модерний стиль того часу: силует «пісочний годинник» – з затягнутою талією, з буфами на рукавах. Сукні шили з шовку-муару, атласу. Їх пишно оздоблювали мереживом, бахромою, оксамитовими бантами та стрічками.

Ольга Драгоманова у 1865 році. Джерело: Український інститут національної пам

Часова межа 1860-70 рр., коли юна Ольга Драгоманова активно наслідувала моді, якраз збігається із заповненням ринку порцеляновими модними ляльками французьких компаній Jumeau, Bru, Gaultier, Rohmer, Simone&Halbig. Зараз ляльки цих виробників визначаються як антикварні й вважаються надбанням європейської культури та є предметами колекціонування.

З наведених цитат можна зрозуміти, що у дитинстві Ольга Драгоманова, як й інші дівчатка її віку, гралася ляльками. Логічно, що й своїм донькам Олена Пчілка купувала ляльки, подібні до ляльок її дитинства. Під час гри з якими можна було навчатися рукоділлю. Таким критеріям і відповідала «китайська – China Doll» з низьким лобом «Low Brow» – вони були недорогі та широко розповсюджені. 

Такий вибір був саме у дусі Ольги Косач, котра була дуже обачливою господинею й ретельно плекала добробут своєї родини. Такі ляльки збереглися в країнах Європи та США. Колекціонери мають непоганий вибір та матеріал для своїх досліджень.

Різні ляльки, однакові долі 

 Проте порівняння ляльок з світлини Косачів та світлин з колекції мистецтвознавиці Антоніни Яременко, на жаль, розвіяло надію. Ляльки різні. Лялька з колекції Яременко належать до типу «Доллі Медісон» – з  кучериками по боках лоба та бантиком посередині тім’ячка, сформованим разом з зачіскою і розфарбованим у блакитний, рожевий або чорний кольори. 

Ляльки «Доллі Медісон».

Прообразом цієї ляльки стала дружина четвертого президента США Джеймса Медісона чорноволоса красуня Доллі Пейн Тодд Медісон. Фасони суконь схожі, але лялька Яременко вища й з більше тонкою талією. 

Війна не пожаліла і ляльок: колекція Антоніни Яременко знищена разом з житлом. Лялька доньок Косачів також загубилася у часі та просторі.

Інна ЧЕРКЕСОВА, професорка, заслужена діячка мистецтв України, лялькарка, м.Луцьк

Нагадаємо, що в Україні стартував національний збір на встановлення пам'ятника Олені Пчілці в Гадячі. Мета проєкту – вшанування внеску Олени Пчілки у розвиток журналістики та боротьбу за українське слово за допомогою створення живого простору для об'єднання і збереження національної ідентичності. 

Збір відбувається на краудфандинговій платформі «Спільнокошт».