стрічка

Чому гетьман Іван Виговський переміг у Конотопській битві, проте програв війну московитам

14 Листопада 2024, 18:00
Історик Олексій Сокирко 2096
Історик Олексій Сокирко

Олексій Сокирко продовжує свої дослідження в пошуках відповіді на головне питання, поставлене у «Тріумфі в час Руїни»: чому Івану Виговському не вдалося скористатися плодами перемоги й очистити територію Гетьманщини від московських військ?

Про причини поразки воєнної кампанії гетьмана Івана Виговського читайте у матеріалі історика Олексія Сокирка для видання Рідний край. Газета гадяцького земства.

 

Читайте також: Як гетьман Іван Виговський переміг московитів під Конотопом

Причини поразки воєнної кампанії

Ось дві мої книги, написані з дистанцією у 15 років. Рівно стільки знадобилося часу, аби відповісти на запитання про причини поразки воєнної кампанії 1659 року.

Ба більше, фактично блискуча перемога у Конотопській битві, завершившись «нічим» поставила під загрозу реалізацію Гадяцького проєкту. 

Легкою і зручною відповіддю була відправка запорожців Сірка на Крим, що позбавила Виговського військової підтримки хана й поставила хрест на закріпленні успіху й продовженні війни, хоча ініціатива на той час була в руках козаків.

Утім, інтуїтивно я відчував, що це занадто «легкий» аргумент, який нібито перекладав відповідальність на несприятливі зовнішні обставини й третіх осіб. 

Для більш глибокої й аргументованої відповіді знадобилося довге й ретельне студіювання анатомії мілітарних інститутів Гетьманщини, особливо козацького війська, котре, здавалося б, було всебічно досліджене в історіографії. 

Зрештою, остаточну картину й пояснення всіх причин і обставин програного гетьманства Виговського після виграної Конотопської битви я виклав у «Козацькому Марсі».

«Козацький Марс»
«Козацький Марс»

Отже, коротко:

Карколомна зміна воєнної та політичної ситуації протягом середини 1658–1659 рр. не давала Іванові Виговському повноцінно реалізувати не лише політичний блок Гадяцької угоди, а передусім військові проєкти: збільшити чисельність постійної найманої армії, оновити гарматний парк (планувалося відкриття ливарної мануфактури). 

На перешкоді цьому був, з одного боку опір частини козацької старшини, котра вбачала в планах Виговського дрейф до автократичної форми правління (наймана армія була при цьому ефективним інструментом встановлення силової монополії володаря). 

З іншого боку, мав значення чинник фінансів і часу: інтенсивні бойові дії в Києві та в Лівобережній Україні розпорошували сили гетьмана, а Річ Посполита, через антикозацькі настрої командування коронної армії, а також залучення частини військ на шведському театрі воєнних дій, не могла надати йому достатньої збройної допомоги. 

У Гетьманщині проти Виговського виступила частина лівобережних козацьких полків, підтриманих запорожцями, а та частина, котра залишалася в його розпорядженні, не надавалася для ведення динамічних наступальних дій, як того вимагала воєнна ситуація.

У підсумку цей часовий і логістичний цейтнот укотре узалежнював гетьмана від зовнішньої допомоги, найдієвішою з яких була кримська. 

Приголомшлива поразка московської армії воєводи Алєксєя Трубецького під Конотопом улітку 1659 р. стала важливою оперативною перемогою і водночас продемонструвала високі бойові показники зреформованого найманого війська, а також дієвість воєнного партнерства з кримськими татарами, яке давало в розпорядження Виговського першокласну кінноту, котрої все ще бракувало в його війську. 

Водночас військовий союз з Кримом у довшій перспективі все одно виглядав непевно й рано чи пізно мав розпастися, як розпадалися всі його попередні версії.

Та найголовніша проблема полягала в тому, що після відступу з Лівобережжя головних сил московської армії восени 1659 р. Виговський не мав достатніх сил не тільки для того, аби вести переслідування противника, а й знищити ворожі гарнізони, котрі залишилися в нього в тилу. 

Якщо в Конотопській битві гетьман диспонував близько 16 000-17 000 козаків із восьми право- і трьох лівобережних полків, то на початку серпня, за деякими даними, при ньому залишилося тільки три полки (імовірно, Миргородський, Прилуцький та Переяславський) загальною чисельністю трохи більше 6000 осіб, які були єдиним військовим ресурсом у руках гетьмана, до того ж знекровленим літніми боями й неблагонадійним із політичного боку. 

Виснаживши свої сили при штурмах Гадяча, Виговський дійшов до Путивля, а потім повернув на Правобережжя, дорогою розпускаючи козаків по домівках. 

На другу половину літа припав розпал сільськогосподарських робіт, і козаки, що пробули у війську понад 3 місяці, мусили повертатися в домівки, аби втримати свої господарства й мати можливість забезпечувати себе для продовження служби. Козацьке ополчення не могло воювати в інший спосіб, тож воєнні дії мусили бути вкотре поставлені на паузу.

На початку вересня 1659 р. поблизу Германівки, що на Київщині, Юрій Хмельницький скликав генеральну раду Війська Запорозького для переобрання гетьмана, на яку зібралося близько 10 000 козаків, зокрема й ті, яких відпустив Виговський. 

Сам гетьман, час владарювання якого невмолимо добігав кінця, із нечисленними козаками, татарами й найманцями отаборився неподалік, але не мав сил, аби чинити спротив і взагалі якимось чином впливати на ситуацію. 

Настрашені чутками про повернення «лядської влади», які поширювали противники Гадяцької угоди, і підбурені промосковською старшиною та духовенством, козаки не бажали продовжувати війну. Бунт війська й «чорна рада», що послідувала за ним, скинули з гетьманства Виговського й відкрили шлях для повернення московської армії в Україну.

 

Олексій СОКИРКО

 

Інтервʼю Олексія Сокирка «Ким були насправді козаки?»:

Коментар
14/12/2024 Субота
14.12.2024
13.12.2024
11:48
КОЛОНКА Війна за війну 488