Марія Капніст та її славетний рід: історія нескореності

Капністів край: волелюбний простір, де не знали рабства

 110 років тому народилася видатна акторка Марія Капніст, із українського шляхетського роду Капністів, в трагічній долі якої відбилися жахіття совєтської доби, з усіма можливими випробуваннями і тортурами, що нівечили душу і тіло. 

Та вона, як і Україна, не скорилася — вижила там, де це здавалося неможливим, і при цьому зберегла свою гідність та добре серце. Пропонуємо читачам ознайомитися з найвідомішими представниками роду Капністів у дослідженні Ганни Дейни для редакції «РК».

Над Обухівкою таке молоде небо... Грає свіжою силою кожна гілка ближнього лісу - бентежить душу. Це вже вкотре на обухівську землю зійшов квітень під пильне око пролісів... А в небосхил злітає стяг волі, високо піднятий ще з часів Капністів. 

Це цілий материк простору, що сам по собі рахує в глибинці роки і дні. Кажуть, що люди тут не знали рабства, бо ніколи не входили у поміщицьку власність. А ще Малу Обухівку не так легко розкраяти між Миргородщиною і Гадяччиною. 

Вона злита воєдино з Великою Обухівкою. Ось так, на межі адміністративно-територіальних поділів, з давніх літ поза межами кріпацького насилля, відмежований волелюбним духом предків, гордо квітує Капністів край.

Герб родини Капністів. Девіз «SUB IGNE IMMOTUS», що означає – «У вогні непохитні»

Василь Капніст і його «Ябеда»: політична сатира проти національного гніту

 У Капністів хлібороби були звільнені від кріпацьких обов'язків. За це селяни гідно пошанували добротворця Василя Капніста вдячним зверненням: «Батьку». 

Недарма він мріяв про відновлення автономії України і в розпал революційних змін світових держав весною 1791 року їздив у Пруссію в пошуках підтримки українського повстання проти імперії.

Не дивно, чому «Ода на рабство» видатного гуманіста XVIII століття Василя Капніста викликала страшну лють у Катерини II. Вчитаймося в його п'єсу-сатиру «Ябеда», де він як поет і громадянин виступає проти національного гніту імперії.

Коли «Ябеду» було видано, то робити її виставу заборонили, бо цар Павло І зрозумів, що це виклик тодішньому розтлінню суспільства. Цими творами, за словами І.Франка, автор «дав перший в Росії приклад сміливої політичної сатири».

Знав «Ябеду» і Тарас Шевченко, про що знаходимо відповідний запис у «Щоденнику» 30 червня 1857 року. В.Капніст був у дружніх стосунках і з І. Котляревським, М. Гнєдичем, В. Гоголем-Яновським.

Тут, на березі Псла, у хатині під очеретом написав дослідження про «Слово о полку Ігоревім», прийшовши до висновку, що це твір малоросійської культури, заглиблюючись у його текстологічний аналіз. (Зображення тієї хатини залишилося на тарілці Межигірської фаянсової фабрики тих часів).

Серед буйної розкоші здичавілої місцевості могильна плита поета з його власними словами промовляє до нас епітафією «самому собі»: «Сей Капнист глыбою покрылся, друг муз, друг Родины он был, отраду в том лишь находил, что ей, как мог, служа трудился».

Цей катрен сьогодні читається, як загадковий напис на камені, як таємничі сліди століть.

Фрагмент портрету Василя Васильовича Капніста. Художник Володимир Боровиковський. 1790 -ті роки.

Олексій Капніст і його нащадки: відвага, освіченість, служіння Україні

 Понад 250 років на сторожі наших прав і вольностей стояв рід Капністів. Його син Олексій входив до таємного декабристського товариства  «Союз благоденства», був арештований, деякий час провів у Петропавлівській фортеці Петербурга.

Тарас Шевченко познайомився з Олексієм Капністом у 1843 році й неодноразово бував у його маєтку. Кобзар подарував Капністу власний малюнок «Сліпий», виконав для нього копію з роботи художника Й. Горнунга.

Освіченість цієї «рідкісної людини» шанував Шевченко, згадував його на засланні. А Михайло Драгоманов у «Листах на Наддніпрянську Україну» писав: «Я сам, у свій хлоп'ячій вік, у 50-ті роки, надибавсь, на сліди впливу Капністів, -  із кружка котрих в перший раз добув і «Сон», і «Кавказ» Шевченка».

Саме в цій сім'ї, де були добірні бібліотеки, зберігалися рукописи «найнебезпечніших» творів, спрямованих проти самодержавства. Сім'ї, що близько до серця сприймала біль українського народного середовища.

Петро Іванович Капніст поет-лірик, онук Василя Васильовича Капніста. Закінчив Московський університет, жив у Італії, а влітку - в рідних місцях на Полтавщині. Писав вірші, літературознавчі статті, трагедії.

Але як письменник став відомим тільки тоді, коли його донька Інна Капніст видала «Сочинения графа П.И.Капниста». У його творчості відчувалася велика любов автора до України, що співзвучна з мотивами «лирических сочинений» В.В. Капніста, зокрема з поезіями «Обуховка», «В память береста», де оспівана природа рідного краю і його духовні надбання.

Сучасники вважали це славне гроно Обухівського роду людьми, «щедро обдарованими і розумом, і справжньою освіченістю, і душею», що в історії української культури закарбувалися напівлегендою.

Портрет молодшого сина – Олексія Капніста. сер. ХІХ ст.

Ось окремі фрази розмови Василя Яцуна із твору І. Чайки «Дзвони над Лютенькою», який згадав, як ще до революції він із однолітками ходив до Обухівки подивитися на поміщицький будинок: «Казали, що в нім аж 75 кімнат. Два височенні поверхи на товстих цегляних ногах. Стіни з такого гладенького каменю, що не треба й дзеркала. 

Стеля в деяких кімнатах зроблена з товстого скла і крізь нього видно, як вгорі там плаває риба. Капністові зробили водокачку. Вона й подавала воду із Псла в палац. А ще: казали, що в будинку замість долівки якісь паркети з дощечок маленьких. Як ступаєш по них, то грає музика, ніби по гармошці ходиш».

Таріль із зображенням будинку Василя Капніста. Середина XIX ст.

Розкішні хороми красувалися на найвищому місці біля Псла. А від цього великого серця Гетьманщини простяглися биті шляхи у світ: Петербург, Рим, Берлін… Цей рід бере свій початок ще від корсіканських греків. Графський титул вони отримали у Флоренції, а потім доля привела їх на Україну.

Марія Капніст: нескорена актриса і гордість роду, що творив епоху

 Капністи - це ціле сузір'я жінок, що творили епоху культури України. Софія Скалон написала спогади-дослідження про характер зв'язків свого батька Василя Капніста з Південним таємним товариством. 

А завдячуючи доньці графа Петра Капніста, ми маємо два томи його поетичних творів. Портрет Варвари Василівни Капніст змалював Тарас Шевченко. А Марія Ростиславівна Капніст - то справжня жінка з легенди. 

Заслужена артистка України, яку пам'ятають глядачі з фільмів «Олеся», «Циган», «Стара фортеця». Вона йшла через терни до зірок усе своє життя…

За 24 роки гулагівських таборів ніколи не скаржилася на долю. Перебуваючи за ґратами, організувала театральний гурток, розучувала п'єси, читала вірші свого знаменитого прапрадіда. 

І це допомогло їй залишатися людиною в нелюдських умовах в'язниці…Марія Ростиславівна знайшла свій останній спочинок у Великій Обухівці, де колись був родинний маєток її прапрадіда Василя Капніста, якого актриса так обожнювала… Повернула себе тій землі міцного кореня, яку так любила…

Марія капніст

«Капністи славні славою своєю…»

Одна з жінок цього роду пов'язана із сарським краєм. В. Ф. Гузій, місцевий любитель старовини, зберігав у своїй пам'яті цікавий переказ.

Колись на шляху Рашівка - Гадяч для проїжджих був встановлений вказівний верстовий знак у сторону так званого Панського лісу на літню дачу графині Є. Капніст. На високому виступі серед великого привілля колись стояли графські будівлі. А від них рукою подати і до сарських Млинів.

На сьогодні там не лишилося нічого, крім слідів зруйнованих цегляних фундаментів будівлі, де тепер дерева вигойдують зелений шум. Певна річ, що графиню привабило для літнього перебування красиве довкілля сарських Млинів.

Тим більше, що все це знаходиться по Пслу недалеко від Великої Обухівки, постійного місця проживання славного роду. Хто ж ця графиня? Чи виступила на ниві рідної культури? Адже відомо, що жінки з роду Капністів ніколи не стояли осторонь цього.

Адже відомо, що жінки з роду Капністів ніколи не стояли осторонь цього. Освідчення В. Білозерського, як при читанні Кулішевої «Орисі»: «присутствовало чотири девушки: между ними була м-ль Капніст, девушка с умом, любящая искренне Украину. 

Она с жаром стала доказывать, почему ей должна нравиться «Орыся» - и сказала умные вещи. Этой панночке светской было известно славянское воодушевление».

Воістину правдиві слова: «Капністи славні славою своєю».

Післямова

 Графиня Є.А.Капніст - дружина С.М.Капніста, предводителя дворянства на Гадяччині, очільника Повітових Земських Зборів. Вона виконувала місію голови жіночого комітету Гадяцького відділення Червоного Хреста. Про подальшу трагічну долю подружжя можна дізнатися із книги Ольги Сіверс «Изгнанные, но не сломленные». А через роки уродженець Сар Олексій Поратуй запам’ятав розповідь своєї пращурки, в якій пощастило бачити графа Капніста і чути його пам’ятні речі. Це була міщанка Стефанида Чорнобров.