Культуртригерка Олена Пчілка: навіщо Гадячу зараз повертати собі спадщину громадської діячки
1161 
Коли у Гадячі запитати перехожого, хто така Олена Пчілка, у дев'яти випадках із десяти почуєте одну відповідь: мати Лесі Українки. Рідко хто згадає, що вона була редакторкою, драматургинею, перекладачкою, етнографинею. І що останні десятиліття свого життя провела саме тут, у Гадячі, де у 68 років очолила міську газету з єдиною умовою: видання буде україномовним
Саме цю прогалину між масштабом постаті та її сучасним публічним образом і взялася заповнити дослідницька резиденція «У пошуках Пчілки», що відбулася в Гадячі з ініціативи громадської організації «Рідний край - Гадяччина».
Продовження справи, а не одноразова подія
Резиденція не виникла нізвідки. Вона є частиною масштабнішого проєкту — збору коштів на пам'ятник Олені Пчілці, який «Рідний край — Гадяччина» веде з осені 2024 року. У ефірі Вечірнього Району керівниця й проєктна менеджерка ініціативи, культурна менеджерка, редакторка, критикиня та письменниця ЄвгеніяНестерович розповідає, що мета резиденції була значно ширшою за просте вшанування пам'яті: дослідники й місцеві мешканці разом переосмислювали культурну спадщину Гадяча в контексті постаті Пчілки, шукаючи відповіді на питання, яке місце ця спадщина повинна посісти у стратегії розвитку міста та регіону.
За словами Євгенії Нестерович, Гадяч і без Пчілки багатий на пам'ятки — тут є сліди скіфської доби, часів Гетьманщини. Але саме Пчілка та родина Драгоманових зараз перебувають у фокусі уваги ініціативи, оскільки саме вони дозволяють показати, як «геній місця» продовжує працювати й сьогодні.
У Гадячі ще досі можна відчути цей дух Олени Пчілки і того, що вона робила. І мені здається, що нам вдалося через низку різних подій і взаємодій показати це нашим резидентам, а вони далі продовжують це розповідати своїм аудиторіям, — розповідає Євгенія Нестерович.
Не лише мати Лесі Українки
Головне відкриття резиденції — це погляд на Пчілку не як на біографічну постать із хрестоматійної півсторінки, а як на організаторку культурного середовища, або як формулює Єгенія Нестерович,«культуртригерку».
Олена Пчілка була одночасно редакторкою, драматургинею, письменницею й матір'ю видатних дітей, але окремою і, можливо, найважливішою її роллю було створення простору, у якому взагалі могла народжуватися українська культура.
Ідеться про гадяцький період її життя — час, коли до маєтку у Зеленому гаю приїздили гості з далекого (як на тодішні мірки) Києва і зустрічалися в невимушеній, майже курортній атмосфері, яка насправді приховувала важливі інтелектуальні дискусії.
— Це було таке поле для перетину дуже різних людей, часто з дуже різними поглядами і різними експертизами. Але оскільки українське середовище на той момент мало дуже мало публічного простору спільного, то саме в таких осередках, в таких садибах і народжувалися ідеї, які потім перетворювалися в якісь політичні вже жести, дії і думки, — говорить Євгенія Нестерович.
Іншими словами, Гадяч періоду Пчілки був однією з точок, де формувалася українська національна свідомість.
Медійники, документалісти, академіки: хто досліджував гадяцький простір
Одним із принципових рішень організаторів було зібрати максимально різноманітний склад учасників резиденції. До проєкту долучилися представники академічного літературознавства та етнографії, медійники, документалісти, митці й візуальні дизайнери. Таке поєднання створило простір для обміну поглядами з дуже різних позицій, а не просто чергову серію лекцій чи екскурсій.
Окрему й, можливо, найважливішу роль у резиденції відіграли місцеві краєзнавці — ті, хто досліджує історію на гіперлокальному рівні. Йдеться, зокрема, про Ганну Дейну, чиї розповіді про Олену Пчілку та родину Драгоманових вразили навіть фахового дослідника Богдана Цимбала багатством деталей і контексту.
Гадяцька краєзнавиця оперує знаннями, яких немає в жодній академічній праці: назви хуторів, родів, родини та прізвища з оповідань Пчілки, які насправді належать реальним, і досі існуючим гадяцьким родинам.
Саме такі, здавалося б, дрібні деталі, за словами Євгенії Нестерович, створюють об'ємний портрет особистості в середовищі, на відміну від сухої хрестоматійної біографії. Це вже не абстрактна «матір Лесі Українки», а Олена Пчілка серед конкретних гадячанок і гадячан, родичів і друзів, які до неї приїжджали.
Місця, які досі пам'ятають
Особливе значення в резиденції мало саме перебування на місцях, пов'язаних із Пчілкою, — навіть там, де від колишньої садиби чи господарства не лишилося майже нічого, крім природи й зелені. Прикладом слугує так званий Цяцьчин хутір, батьківщина ЄлизаветиЦяцької, матері Олени Пчілки. Місце, де Пчілка бувала в дитинстві і куди пізніше приїздила Леся Українка.
Це місце й досі має особливу енергетику, і саме відвідини та розповіді на місцях, до яких вони належать, працюють «майже магічно» — історія української культури набуває там миттєвого втілення, «оприсутнюється» самим фактом перебування людини в цьому просторі.
— І це вже не просто хрестоматійна біографія на пів сторінки, а це вже Олена Пчілка в середовищі гадячанок, гадячан, родичів. Друзів, які приїжджали. І це було, власне, унікальним надбанням такого поєднання тих, хто вивчає цю історію тут, на місцевості, знає місця, де щось було і зараз, можливо, вже нічого немає,— зазначає Євгенія Нестерович.
Чому Пчілка важлива саме зараз
Питання про актуальність постаті Олени Пчілки під час повномасштабної війни на переконання Євгенії Нестерович надзвичайно важливо розуміти, «на чиїх плечах ми стоїмо», і усвідомлювати, що ця війна триває значно довше, ніж прийнято думати, — а з нею триває й опір русифікації, що почався задовго до 2022 року.
Показовий приклад — рішення Пчілки очолити Гадяцьку газету за часів УНР. Їй було 68 років, вона могла спокійно бавити онуків, проте прийняла пропозицію з однією непохитною умовою: видання має бути виключно україномовним. Ця позиція зафіксована навіть у її виступі перед земськими зборами, які зрештою погодилися на ці умови.
За цим стоїть історія того, як українська інтелігенція без власної державності шукала гроші на видання книжок і газет, організовувала культурне життя буквально з нуля. Євгенія Нестерович наголошує: сьогодні українці перебувають у значно кращих умовах для творення й розвитку культури, а тому не використовувати ці можливості було б, за її словами, просто гріхом.
Не менш важливий і масштаб дії. Пчілка робила все це не в Києві, а в маленькому повітовому місті. Створення українського театру в Гадячі, а не на київській сцені, від цього не стає менш вагомим, а навпаки, доводить, що культурний спротив і державотворення можливі на будь-якому, навіть наймасштабнішому рівні громади.
Від резиденції до практики: як спрацювати з локальною спадщиною
Всі громади мають сильні історичні постаті, але люди не розуміють, як перетворити їх, цю спадщину на частину сучасності. Досвід Гадяча Євгенія Нестерович пропонує розглядати як модель, придатну для будь-якої громади України.
Перший практичний крок, на її думку, — це залучити й підсвітити місцевих краєзнавців, які є практично в кожній громаді. Це люди, які «горять» темою, досліджують і збирають матеріал роками, але часто не мають ні майданчика для публікації, ні аудиторії, здатної оцінити їхню роботу.
Другий елемент — постійний діалог із громадою через публічні події. У межах резиденції відбулося дві такі зустрічі: на початку — знайомство з резидентами, наприкінці — презентація висновків і відкриттів.
Навіть цих двох подій вистачило, щоб побачити реальний інтерес мешканців. Багато хто описував ці зустрічі як «ковток свіжого повітря».
Втім, побудова традиції публічного діалогу це не одноразова акція, а робота, яку потрібно вести постійно, зважаючи на те, що людей насамперед хвилюють побутові справи. Звичка збиратися в музеї, народному домі чи будинку культури на події, де мешканців чують і враховують їхню думку, — саме те, що поступово нарощує м'язи громадської участі.
Що буде після резиденції
Результатом резиденції стане концептуальна записка для конкурсу на створення меморіального простору. Фактично перший практичний крок до втілення задуму пам'ятника.
Найближчий і найконкретніший результат проєкту — тематичний номер журналу «Рідний край», присвячений Олені Пчілці. У ньому об'єднають матеріали, які свого часу напрацювала газета Гадяцького земства, та нові напрацювання резиденції.
Видання поширюватиметься Україною та Полтавщиною з подвійною метою: популяризувати Гадяччину як батьківщину Пчілки і водночас підтримати збір коштів на пам'ятник.
Але план значно далекоглядніший ніж один випуск журналу. Організатори хотіли, щоб резиденти «закохалися» в цей край та його історію.
Тому ініціатива планує продовжувати запрошувати нових гостей і розповідати їм про культурну спадщину Гадяча, а також готувати матеріали для конкурсу на створення меморіального простору у дворику редакції — тієї самої ініціативи, що народилась ще у 2024 році і, за словами Євгенії Нестерович, є однією з ознак того, як вплив Пчілки досі формує роботу редакції видання «Рідний край. Газета Гадяцького земства».
Читайте також:
- Миргород
Гадяч перевідкриває Пчілку: Євгенія Нестерович про дослідницьку резиденцію «У пошуках Пчілки» та повернення своїх видатних людей у культурні простори громад
- Миргород
Гадяч став однією з локацій фільму про громадську діячку Олену Пчілку
- Культура
На Волині знімали фільм про Олену Пчілку
- Миргород
«У пошуках Пчілки»: у Гадячі стартує дослідницька резиденція