Гадяч під мікроскопом: як перетворити «пасивну агресію» на мільйонні інвестиції та повернути місту його справжнє обличчя
5350 
У Гадячі відбулася подія, яка може стати поворотною точкою в новітній історії громади. Десант відомих урбаністів, культурних менеджерів та економістів зі Львова разом із місцевими посадовцями, бізнесом та активістами провели запеклий дводенний брейнстормінг. Мета — провести жорсткий SWOT-аналіз, відкинути пусті гасла та створити реальну стратегію перетворення малого міста на потужний магніт. Що заважає Гадячу заробляти на власній унікальності, де ховаються мільйонні податки, чому місту потрібен «дизайн-код» і як навчитися не боятися успіху? Про це — у великій розмові з учасниками стратегічної сесії.
Візія та сильні сторони: де ховається «спільне зерно»?
Роман Крушельницький, начальник управління архітектури в Львівській міській раді (ведучий стратегічної сесії):
— Ми насправді працювали над візією спочатку. SWOT-аналіз — це тільки частина процесу. Візія — це завжди спільний продукт: фахівців, влади й обов'язково місцевих мешканців, громадських діячів. Один день роботи — це, звісно, стресовий формат для брейнстормінгу, але він дуже корисний, щоб виокремити головне. У потоці слів, думок і характеристик можна знайти те єдине спільне зерно, яке еволюціонуватиме з часом.
Наша група працювала з сильними сторонами. Більшість із них — на поверхні: історія, культура, чудова природа, освітня база, просторове розташування. Навіть наявність залізниці, яку з нуля будувати надзвичайно дорого, — це колосальний плюс.
Щодо природи: тут чудовий клімат, який історично сприяє реабілітації. Є прекрасні річки — по суті, «блакитні коридори». З неочевидного — виявилося, що громада має мінеральну воду. Це додаткова родзинка і бізнес-потенціал. Наприклад, у Трускавці до кожного готелю дають пляшку мінералки, і всі розуміють, як це працює на бренд. До того ж питна вода у водопровідній системі Гадяча — це теж величезна перевага, адже багато міст витрачають мільйони, щоб зробити її придатною для пиття.
Ще одна унікальність — вертикально-зелений коридор, що тягнеться далеко в північному та південному напрямках. Це готовий ресурс для майбутніх вело- чи піших маршрутів і, зрештою, постійне джерело свіжого повітря.
«У Гадячі темпи міста достатньо повільні, але є якийсь внутрішній, постійний драйв».
Маємо нерозвідані археологічні ділянки, той самий Зелений Гай. Дослідити їх, знайти нові артефакти — це колосальна річ. Це база для проведення архітектурних конкурсів. У місті збереглося чимало старовинних об'єктів у хорошому стані, хоча деякі з них, на жаль, просто обшиті вагонкою. Якщо їх очистити, сформувати єдиний дизайн-код міського простору, ми отримаємо відчуття затишного, курортного міста з широкими проспектами та тяглістю історії. Людина має підсвідомо зчитувати: це старий будинок, а не зістарений новобуд.
Локальна кухня, фестивалі, театр, вишивка — ця комбінація варіює такий очевидний котел неочікуваних речей для такого малого міста! Сюди хочеться повертатися: купити вишивку, спробувати фантастичних страв, завести дитину на виставу. До речі, дитячі театри — це взагалі нетипова, унікальна річ для регіону.
А відновлена газета «Рідний край», яку редагувала Олена Пчілка? Це фантастична річ, яка «зшиває» історію громади.
А бджільництво та садівництво? Поїхати з Гадяча з баночкою унікального меду як із сувеніром — це досвід для туриста. Плюс — апітерапія. Просторово Гадяч є ядром сіл в радіусі 20–30 кілометрів, де є і девятикупольна церква у Плішівці, і традиція підняття Віхи у Лютеньці. Це «найукраїнськіша Україна», яку можна вивчати самостійно.
Мене особисто за ці два дні вразила природа. І характер міста. Півтора місяця тому дружина покликала мене на виставу про Олену Пчілку театру «Гармидер». Я, як і більшість, знав про Лесю Українку, але не усвідомлював, наскільки її мати була проукраїнською, гоноровою, послідовною жінкою в умовах повної русифікації. Я вийшов із вистави з думкою: «Цю націю не здолати». І коли через два тижні мені сказали їхати в Гадяч — я вже був у передчутті. Найбільша цінність Гадяча — люди. Полтавська м'якість і гумор грають важливу роль, сюди хочеться повернутися.
Слабкі сторони: «Пасивна агресія», податки та втрачені візитівки міста
Олександра Сладкова, директорка департаменту економічного розвитку Львівської міської ради:
— Нашому візиту передувала зустріч мерів Львова та Гадяча, які домовилися про спільні проєкти. Це наша робоча поїздка. Ми намагалися насамперед слухати місцевих жителів, а вже потім фіксувати власні спостереження.
Звісно, перше, що клянуть усюди — це дороги. Але я не скажу, що в Гадячі вони якісь суперпогані, це питання вирішуване. Значно більша проблема — виїзд молоді та зменшення населення.
Коли ти їдеш в історичне місто, очікуєш побачити якийсь іконічний об'єкт, щоб сфотографуватися. У Гадячі такого об'єкту немає. Хоча історично вони були: церкви, велика ринкова площа, Зелений Гай. Тепер на їхніх місцях ми бачимо переважно камені, схожі на надгробки, з надписами про те, що тут колись щось було. Це прикро і неочікувано.
Також не видно очевидного зв'язку між місцевим бізнесом, податками та розвитком міста. Влада має переконувати бізнес реєструватися тут і платити податки, натомість інвестуючи ці кошти в міський простір. У нашій групі були бізнесмени, які розповіли: коли вони платили великі податки — їх ніхто нічого не питав. А коли перереєстрували підприємство й міський бюджет втратив близько двох мільйонів гривень — з боку органів самоврядування не було жодної реакції! Це ненормально. Зараз є бюджети розвитку, реформа публічних інвестиційних проєктів — цими інструментами треба вміти користуватися.
«Ми пожартували, що громада є пасивно-агресивною: поки нічого не робиться — всі незадоволені, але як тільки хтось починає щось робити, йому одразу пояснюють, чому він робить це неправильно».
У 20-тисячному місті, де всі знають одне одного через одну-дві людини, комунікація між владою, бізнесом та мешканцями є слабкою. Ба більше, близько 80% мешканців ніколи не покидали меж колишнього Гадяцького району. Громада дуже замкнута. Щоб подолати це, активність людей має вийти на інший рівень, їм потрібен досвід громадської участі, інакше скрізь шукатимуть «теорію змови» та особистий інтерес активістів.
Особисто для мене як для людини, якій цікавий ландшафт, відкриттям стала тутешня долина. Вона дивовижно красива. Нам, львів'янам, у яких немає річки, залишається тільки заздрити громадам, що мають воду. Але береги Гадяча заростають інвазивним американским кленом. Він руйнує місцеву екосистему і закриває фантастичні видові точки. Річка є, а люди нею не користуються.
Загрози ринку та синдром «успішного успіху»
Гандзя Гошко, керівниця відділу розвитку Дому Франка (Львів), співзасновниця турклубу:
— Наша команда працювала із загрозами. Перша й очевидна — близькість лінії фронту та всі ризики війни: невизначеність, потенційні руйнування чи мінне забруднення. Але майбутнє треба будувати попри все, інших варіантів немає.
Друга загроза — екологічна, пов'язана з нафтогазовим комплексом (ризики пожеж чи витоків), а також зсуви, підтоплення та несанкціоноване розорювання ґрунтів. Крім того, громада сильно відчула втрату статусу районного центру — за цим пішла втрата багатьох адміністративних та інших інституцій.
Не слід забувати про конкурентів. Гадяч — не єдине місто, яке думає про розвиток. Поруч є сильні гравці: Опішня, Миргород, Решетилівка. Вони почали працювати раніше і мають серйозні напрацювання. Якщо ваші стратегії не будуть реалізовані швидко — конкуренти вас обійдуть.
В аграрному секторі є загроза використання пестицидів, що може вбити бджільництво — галузь, на яку Гадячу варто робити ставку. Також є ризик внутрішнього саботажу: частина громади може опиратися змінам, бо «їм і так добре». Навала пластику та обшивання будівель вагонкою в приватній власності ведуть до втрати унікального архітектурного обличчя міста.
Ще одна проблема — відсутність нового житлового фонду. У Гадячі тепер кластерна лікарня, сюди потрібно запрошувати сильних фахівців, а селити їх немає де.
«Треба бути готовими до... успішного успіху. Якщо завтра до вас приїде 15 туристичних груп одночасно — де вони житимуть і хто з ними працюватиме?»
Якщо ви задекларуєте готовність, приїдуть люди, а ви не надасте сервіс — вони поїдуть із негативними відгуками, і стратегія провалиться. Тому стратегічне планування має бути розраховане на 10, 20 і 50 років наперед.
З позитивного: я в Гадячі не вперше і бачу зміни. Оновився музей, з'явилася класна сувенірна продукція — пряники, затірка. П'ять років тому мені не було що везти звідси як сувенір, а тепер є. І величезний плюс, що це оформлено офіційно, кошти оподатковуються і йдуть у громаду. Це рух у правильному напрямку.
Можливості: Характер міста, який не знищив навіть Радянський Союз
Юрій Максимюк, працівник департаменту управління архітектури та урбаністики Львівської міської ради:
— Ми приїхали, щоб дослідити історію Гадяча та напрацювати стратегію відновлення Зеленого Гаю в контексті всього міста. Головна можливість Гадяча — це люди, рушійна сила, яка зацікавлена в розвитку. Друге — глибока історія (Олена Пчілка, Драгоманов, Леся Українка, доба Гетьманщини).
Потенціал має локальний агробізнес та бджільництво, яке в цьому краї є чи не найбільшим у Європі. Потрібно розвивати крафтове виробництво: сироварні, мед. Центральна тема — це туризм, навколо якого все крутиться, а Зелений Гай має стати головним культурним лендмарком, центром для фестивалів та публічної інтелігенції.
Історично тут феноменальний клімат. Свого часу в Гадячі діяв протитуберкульозний диспансер союзного значення — сама місцевість відновлює здоров'я людей. Але тут важливо не просто «поставити якусь будівлю», а зберегти характер міста.
«Радянські часи намагалися стерти історію Гадяча, але люди пронесли його характер крізь роки. Він прихований за вагонкою, але він живий».
З новим будівництвом треба бути дуже обережними, щоб не зруйнувати цю камерність і заземленість. Мене найбільше вразив тутешній спокій. Попри внутрішній драйв та активність, цей спокій дуже сильно заспокоює. Це те, що я точно привезу з собою до нашого активного Львова.
Погляд зсередини: Пора виходити з «мушлі» і забирати своє
Лариса Труш, начальниця відділу культури і туризму Гадяцької громади:
— Те, що ми вже вдруге збираємося таким потужним експертним колом і залучаємо зовнішніх фахівців — це не просто розмови, це початок повної трансформації Гадяча. Для громади це принципово новий рівень діалогу. Ми тверезо оцінюємо реальність і абсолютно конструктивно сприймаємо критику, адже мета у нас одна — сильне, самодостатнє місто.
Давайте говорити чесно: ми занадто довго сиділи у своїй «мушлі», експлуатуючи виключно одне старе гасло про те, що Гадяч — «гетьманська столиця». Але на самих гаслах економіку й туризм не побудуєш. Поки нас роками возили на екскурсії в інші громади й показували, як успішно розвивається та ж Опішня, ми втрачали час. Ця стратегічна сесія дала нам чітке розуміння вектору руху.
«Час пасивності минув. Ми чітко усвідомили: щоб виграти цю конкурентну боротьбу, ми маємо бути настирливими, зухвалими та юридично гнучкими».
Ми вже думаємо над створенням профільних громадських організацій. Потрібно дивитися правді в очі: класична бюджетна установа через казначейські обмеження зв'язана по руках і ногах — вона фізично не здатна оперативно залучати міжнародні гранти та працювати з валютними донорами. Тому наш прямий вихід на міжнародну арену відбудеться через запуск сильного громадського сектору. Ми перехоплюємо ініціативу.
Весь цивілізований світ сьогодні працює за іншими правилами, і ми зобов'язані бути конкурентоспроможними. Ринок не прощає зволікань. Якщо ми не забіжимо в цей поїзд прямо зараз і не заявимо про унікальність Гадяча на повний голос, за рік-два наші сусідні громади остаточно заберуть усе поле під себе. Ми маємо колосальний потенціал, маємо характер, а тепер і чіткий план.
Замість післямови: від емоцій до дорожньої карти
Два дні запеклих дискусій, SWOT-аналізу та концептуальних суперечок не залишаться просто на папері фліпчартів. Наступний і найважливіший крок — повне оцифрування та систематизація напрацьованих матеріалів, які трансформуються у чіткий, покроковий робочий документ.
Ця дорожня карта буде офіційно подана на розгляд сесії та інтегрована у загальні плани стратегічного розвитку Гадяцької громади на найближчі 10–15 років. Попереду спільний великий Zoom-зв’язок львівських експертів, міської ради та активних гадячан для фінального погодження візії.
Паралельно запускається суто практичний блок: юридичний аудит статусу земельної ділянки Зеленого Гаю, підготовка актуальної геодезичної зйомки, організація детальних археологічних досліджень фундаментів будинку Олени Пчілки та збір архівних креслень. Ба більше, місто вже шукає локацію в центрі під майбутній сучасний туристичний офіс та розробляє технічне завдання для єдиного дизайн-коду ознакування вулиць.
Гадяч офіційно вмикає максимальну швидкість: місцеві лідери та культурні менеджери вже готуються до участі у масштабних всеукраїнських форумах та навчальних резиденціях у Львові. Проєкт розвитку стартував, і тепер це вже не просто мрія, а детально прорахований план дій, за яким крок за кроком будуватиметься нове обличчя громади.