«Оточення формує нас на 50%, а решта — це наша відвага бути собою». Історія успіху Яни Павлюк, яка змінює стереотипи про інвалідність
1625 
Вона пише сценарії для британської аудиторії, опановує штучний інтелект, створює логотипи та готує до друку власну книгу. Яна Павлюк — дівчина, яка довела: інвалідність не є перешкодою для багатогранного життя, якщо в серці є драйв, а поруч — «свої» люди. Про три ролі, професійну гнучкість та місію змінювати суспільство — у нашому інтерв’ю.
Бліц-анкета Яни Павлюк:
- Вік: 19 років
- Освіта: Студентка ЛНУ ім. Тараса Шевченка
- Професії: сценаристка, копірайтерка, майбутня журналістка
- Хобі: алмазна мозаїка, малювання, стилізація простору
- Життєве кредо: «Оточення формує нас на 50%, а решта — це наша відвага бути собою»
«Я створюю контент для українців у Великій Британії»
— Яно, ти поєднуєш у собі багато професійних ролей. Як ти сама їх визначаєш?
— Моя діяльність зараз тримається на трьох «китах». Перша роль — сценаристка: створюю контент для українців у Великій Британії, від бізнес-проєктів до юридичних тем. Друга — копірайтерка: у цій сфері я вже два роки, працювала з найрізноманітнішими нішами — від кондитерських до одягу.
Третя і дуже важлива для мене роль — журналістка. Буквально перед нашим інтерв’ю я отримала повідомлення, що вийшов лютневий номер журналу “Foxy Lit” з моїм матеріалом. Також я долучилася до видання “MoreCulture”.
— А як щодо нових технологій у твоїй роботі?
— Раніше я була скептиком, але зараз активно опановую штучний інтелект. Журналістика — це про гнучкість. Щоб відчувати клієнта на 100% і бути креативною, потрібно використовувати всі сучасні інструменти. Тепер для мене це не просто технічне завдання, а можливість постійно змінювати формати та бути в тонусі.
— Ти була активною учасницею тренінгу з лідерства. Що тобі дав цей досвід?
— Для мене це насамперед шанс відкритися. За останні три з половиною роки я трохи відвикла від живого спілкування, а тут — нові знайомства, фахівці з моєї сфери. Я нарешті відчула впевненість відкрито говорити про те, де навчаюся, чим займаюся та про що мрію.
Особливо цінними були поради менторки Валентини Пелюхні та ваша підтримка, Світлано. Уявіть: лише півтора року тому на парах із «Режисури видання» ми з викладачкою розбирали роботу вашого видавництва «Рідний край. Газети Гадяцького земства», а тепер ми знайомі особисто! Тоді це була лише назва в навчальній програмі, а сьогодні — особисте знайомство, яке надихає на власні звершення.
— На тренінгу ти прицільно цікавилася темою реєстрації ФОП. Це вже на часі?
— Так, практична сесія про власну справу, яку проводила Віталіна Пинчук, вирішила моє давнє питання. Один із роботодавців пропонував офіційну співпрацю через ФОП, і саме на тренінгу я знайшла відповіді, як це працює. Поки що я поставила це питання на паузу через рівень доходу, але тепер маю чіткий алгоритм на майбутнє. Моя власна справа — це історія про успіх без «рожевих окулярів»: зі стабільним доходом, але насамперед — за професійним покликом.
«Мені подобалася їхня “трушність” і легкість»
— Твоя активність вражає. Чи завжди ти була такою відкритою до світу?
— Мій шлях почався в Полтаві, де я народилася у великій родині вчителів. Мама, тато, бабусі, тітка — майже всі педагоги! Через мою інвалідність мене не взяли до дитячого садка, тож до самої школи мною опікувалися бабусі. Моя творча жилка — саме від бабусі Любові Мордвяник, філологині за фахом і покликанням.
У школі спочатку було непросто: у першому класі порозуміння з однокласниками було майже на нулі. Але згодом усе налагодилося. Я завжди більше товаришувала з хлопцями — мені подобалася їхня «трушність» і легкість. Ми могли і математику разом списати, і навіть до кабінету директора на кріслі колісному «прогулятися». Це було звичайне, по-справжньому щасливе шкільне життя/
«Це не про обмеження — це про інший шлях реалізації»
— Навчання, робота, та ще й розробка логотипа для рідного факультету. Як ти все встигаєш?
— Справді, зараз я розробляю логотип для свого факультету гуманітарних і соціальних наук Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Головне — це правильний розподіл часу і підтримка викладачів. А ще — вміння вчасно «перемикатися». Іноді треба просто поїхати до близьких на два дні, вимкнути телефон і побути «маленькою дівчинкою», щоб відновити ресурс.
— Ти згадувала про свою особливу місію. У чому вона полягає?
— Я сформулювала її для себе минулого року: надихати людей власним досвідом. Саме через творчість мені найлегше розкриватися і доводити, що інвалідність — це не про обмеження, а про інший шлях реалізації.
У нашому суспільстві досі панує стереотип: якщо ти маєш інвалідність чи пройшов війну, то твоє життя має стати «невидимим», а двері ресторанів, кінотеатрів чи активної спільноти для тебе нібито зачинені. Я хочу це змінити. Моя мета — показати, що ми є, ми активні, ми маємо право на простір і ми насамперед — професіонали.
«Не “успішний успіх”, а справжнє життя»
— Що для тебе є мірилом успіху сьогодні?
— Це можливість реалізуватися у справі, яку любиш, бути фінансово незалежною та подорожувати. Але успіх — це не лише про «успішний успіх» з картинки. Це шлях із поразками, відмовами та роботою над собою. А ще — це знайти свою кохану людину, того, хто доповнить твій світ.
— Твоя книжка, яку ти зараз пишеш, — вона про це?
— Це буде ліричний роман або збірка оповідань, багато в чому автобіографічна. Вона про те, як знайти себе, поєднуючи творчість і сильні почуття. Зараз обираю між двома назвами: «Віра в кохання» або «Віра у справжніх». Останній варіант мені дуже відгукується. Здається, саме віра у справжнє і веде мене вперед.
— Що б ти порадила дівчатам, які сумніваються у власних силах?
— Не бійтеся шукати своїх людей і вивчати себе. Тільки зрозумівши власну природу, ви зможете донести важливі сенси до інших. І дайте собі час на адаптацію — не все виходить одразу, і це нормально.
***
Матеріал створено у межах проєкту «Лідерство жінок з інвалідністю в громадах», який реалізовується ГО «Рідний край - Гадяччина» у партнерстві з ГО Fight For Right за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF). Проте це не означає, що висловлені під час навчально-терапевтичної резиденції погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Організації Об'єднаних Націй. Жіночий фонд миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF) -– гнучкий та оперативний інструмент фінансування, що підтримує якісні заходи для підвищення спроможності місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації та використання ключових можливостей миробудівництва.
Читайте також:
- Спорт
Волинянин здобув три золота на чемпіонаті України зі стрільби серед спортсменів із порушеннями слуху
- Спорт
Представниця Рівненщини виграла чемпіонат України з дзюдо серед спортсменів з порушеннями слуху
- Роздільна
Народна хорова капела «Ветеран» із Роздільної підкорила обласний фестиваль у Подільську
- Медицина
МОЗ підбило підсумки першого року реформи МСЕК та оприлюднило дані про оцінювання повсякденного функціонування
- Медицина
У МОЗ затвердили нову форму та процедуру видачі медичного висновку про дитину з інвалідністю